Лауреат "Смолоскипу"

Дерево бодхі (уривок)

1.Квіти на підвіконнях бібліотеки росли, утворюючи під собою хащі сухого листя, відмерлих пагонів, пелюсток, що, відірвавшись, змінювали свій колір на чорний з червоного, поволі темніли, збігались, наче кинуті до полум'я. Цей повільний вогонь пожирав їх, наче справжній, який ковтає осіннє листя. У змові з вітром він розвіює дим узбіччями автотрас, сіється пожовклою стернею, перекидає уривки загублених SMS-ок та попіл, що його струшують з важких цигарок водії-далекобійники.

Вони курять, сподіваючись позбутися денного безсоння, нервів, щему незрозумілої їм гнітючої юності. Їхні вантажівки викидають із труб пари відпрацьованого палива, наче спогадів, загулих давно-давно-давно... Вони їдуть уперед, лишаючи на дорозі частку себе, вони рухаються, спалюючи чиєсь сонце, землю й дощі, викидаючи їх геть, наче каталоги давно неіснуючих бібліотек, переліки забутих кимось вражень. Вони палять і випускають дим. Вони переміщу-ються в себе тільки їм відомим маршрутом. Попіл їхніх цигарок змішується з порохом на узбіччях, влаштовує бали з вітром.

Порожня кабіна. "Часом вони не повертаються" - думаєш ти, і летиш, а машина їде. Чорний з червоного. Зелений з червоного... через жовтий. У трьох кольорах закодоване народження й вогонь. Червона пелюстка в'яне - вогонь. "Червоне, жовте, зелене. Зелене, жовте, червоне... Світлофори - теж дерева..."

Мар'яна кладе долоню на скло. Скло прогинається.

2.

- От, диви, що прийшло, - завідувачка із зітханням показує Мар'яні гарний великий конверт.
- Що це?
- Допомога. Пам'ятаєш, до тебе все такий старий ходив, газети читав?
- Той хрич, що залицявся?.. Ну. І шо?
- То в нього син у Канаді, виявляється...
- Та?.. Ти ба, я такого кавалєра прогавила! - регоче Мар'яна. - Шо ж він не заходить?
- Та він уже вмер.
- Угу, - похмурніє Мар'яна.
- Ну, так от. Той син там якийсь багатий. Допомогу нам прєдлагає. Типу грант. На ремонт там, модернізацію, закупівлю фондів... Оно мені нада, та морока, перед пенсією?..
- Ану дайте сюда, - Мар'яна вихоплює конверт. - Я сама з тим пойду, куди слід. Попробую. Інтересно ж.
- Ну дивись, дивись, мо' ще якого Креза старого там знайдеш... Але в свободноє від работи врем'я!
- Та звичайно, Маріє Іванівно...

3.

Мар'яна відчинила високі двері й занурилася в маленький біоценоз нового колективу: симпатії, антипатії, випадкові й невипадкові зв`язки. На верхівці споживання - начальник... Мар'яна вирішила, що слід обов`язково розстрілювати людей із глумливими пиками. Бо що значить глумлива пика? Вона означає, що людина обманює тебе, розуміючи, що ти знаєш, що тебе обманюють. Але ти, на жаль, нічого не можеш вдіяти. Та чому ж нічого?.. Ось до кабінету хтось зазирає, і людина з глумливою пикою раптом підводить свої широкі брови, і від того її пика стає ще огиднішою, людина піднімає пальця і раптом вся піднімається з-за столу й, кажучи, "один момент" - вискакує з кабінету. Тоді Мар'яна моментально хапає зі столу печатку і ставить її на папері (ой, та що ж мені за це буде, так же ж не можна...), і коли глумлива пика повертається через півмиті, то застає Мар'яну почервонілою; але начальник, заколопотаний тепер якоюсь новою оборудкою, вже неуважний до Мар'яни, і каже їй наостанок, що "це все дуже складні технічні питання, і я не здатен взяти це навантаження під свою відповідальність, це ж просто таким як ви, незнайомим з усім процесом, здається, що тільки підписати документ, завізувати - і все... Щодня до нас приходять із такими от... ґрантами, пропозиціями всякими і не просто так, а з відповідних установ там всяких, фондів, але я кажу, що це державна установа, це управління... Розумієте?"
- Так, розумію, - кліпає очима Мар'яна Василівна, як маленька дівчинка Мар'янка, для якої цей дядечко-начальник є батьком. Занудним, суворим батьком. Чому в літературі так вигідно досліджувати героя самостійно, відокремлено від батьків?..
Її батько ще спить, поклавши голову на праву руку, в кухні говорить радіо, цокає механічний годинник, з вулиці тихо світить сірість, стіни злущують шкіру, за дверима пересуваються сусіди і тиша, що наповнює навіть ноти й дитячі іграшки.

4.

Удома до печатки вона додає ще й підпис. Рука Мар'яни зовсім не тремтить.

- Це ж проста задача, дитино! Чому ти так не віриш в математику? Це сама визначна наука з усіх! Ну, ще раз послухай:
"Один комбайн збирає 12 тон пшениці на день, а в кожному комбайні є двоє комбайнерів, загалом за день було зібрано 36 тон пшениці. Скільки було комбайнів і скільки комбайнерів?" Ну, подумай...
- Я не знаю...
- Скільки було комбайнерів та комбайнів?.. Ну, дивись, правда просто?.. Тепер, Мар'янко, ти її розв'яжеш?.. І її, і оцю подібну задачку...
- Ні.
Регіт у класі.
- Іди, сідай, іди, іди щоб я тебе не бачила... Двійка.
- Анно Іванівно, а її не можна розв'язати... - регіт.
- Як не можна?
- А якщо комбайн поламався? Я коли комбайнер захворів або п'яний?..Чи погоди нема...
- Боже, дитино, що ти таке говориш!?..

5.

Попелюшка була найпотворнішою зі сестер: стара діва, що витрачала півзарплатні на тістечка. Але їй таланило! Коли сестри отримали заслужені відпустки, щоб провести їх, готуючи закрутки на зиму, до Попелюшки надійшло запрошення на бал.
- О, як же ми заздримо тобі, Попелюшко! Поїдеш у столицю. А в столиці тепер гар-рно! Сто років там не була'м. Там, мабуть, до тебе залицятиметься Принц, тож візьми від нас усе: ось тобі мій новий плащик... А від мене ось парасолька, не нова, але без дірки, як в тебе... А от тобі новенькі бальні туфельки. Гарні. Десять років у в шафі лежали. Не дочекалась я свого балу... А от тобі на дорогу тістечка я спекла, візьми, щоб не спатичіти в дорозі. Тебе ж мацатиме сам Принц!..

Попелюшка дякувала за все добрим феям і, схопивши під пахву коробку з туфельками, поспішила геть, уся захоплена фантастичними мріями й липкими думками, що яку ж кашу заварила із тим грантом... Ба-асовий ключ, гроші не дадуть так просто, а ще якесь представництво в Києві, треба їхати, і що ж за це їй буде, бо начальство ні сном, ні духом... Може, подзвонити, сказати так і так... Ба-асовий ключ, і що за презентація?..

І Попелюшка потрапляє в столицю, де її зустрічають, у золоченій кареті возять містом, показуючи фонтани й монументи, королівські палаци й пам'ятники, вона просить зупинитися біля церкви, і їй дають п'ятнадцять хвилин, щоб помолитися...

Вона вірила в Бога, іноді, навіть досить систематично "іноді", ходила до церкви, але коли дослідити систему поглядів Попелюшки, то виходило, що ця жінка назбирала з усіх релігій найприємніше і вірила в це. ...Переселення душ в нові тіла після смерті, язичницькі прикмети й забобони, ортодоксальне християнство з його беззаперечним відкиданням інших релігій... Вона в натовпі екзальтовано вітала Папу, її вабив буддизм з його вірою в себе, та найчастіше Попелюшка керувалась атеїстичним цинізмом, обурившись, коли під час молитви до неї підійшли люди із зажуреними обличчями й великою скринею для пожертв.

Ще було захоплення надемоційними телепроповідниками з Америки, що вистрибували й кидались на вас з екрана, наче паяцики на дротиках і батарейках. Вони веселили вас в ім`я Бога, звинувачували вас в ім`я Бога, любили, дратували й душили вас своїми ніжними рожевими пальцями в ім`я нашого Господа. Попелюшка дивилась, мов на звірів у зоопарку, на лисих індуїстів, буддистів, кришнаїтів, вкритих замість одягу пелюстками квітів. Вони співали "харі Крішна" безмежну кількість разів, поки повітря навколо них не наповнювалось запахом чайних троянд, гіацинтів, магнолій, поту, а наелектризовані хмари не оповивали лисі голови тих замріяних людей, наче німби.

Попелюшка вірила РУН-вірі, що була українською національною, і тому теж дуже знадливою і правильною. Вона боялася ісламу й іудаїзму. Вона боялися глобалізації. Усі ми боїмося глобалізації, тому називаємо Бога у різний спосіб. Ми всі поділені за ознаками: національністю, расою, психотипом, знаком зодіака, рівнем добробуту, нормами споживання... Глобалізація - це хаос, що чекає за порогом. Це тваринний світ, це рослини. Вони втратили розуміння індивідуальності. Вони - пізніша за нас стадія розвитку, досконаліша. Вичерпається газ і нафта. Усе стане універсальним: країни, політики, закони, люди, імена, мода, телебачення, гроші, мораль, армія, поліція, колір шкіри... Дерева просто усвідомили своє призначення. Їм не потрібні закони. Їм не потрібен транспорт. Вони свідомі аж до втрати свідомості.

Попелюшці, як і більшості, набридли ритуали. Вона вірила в Бога, але не вірила Богові.

6.

- О! То ви - пані Мар'яна! Можна до вас так звертатися?.. А з вами...?
- Начальство не змогло. Справи.
- Так, буває, розумію... Прошу, сідайте ось тута, ваше місце дванадцяте, перший ряд. Ви підготували промову?.. Коротенько, хвилин на п'ять, не більше...

І розпочався бал. Там було багато попелюшок, але Принц, звичайно, звернув увагу саме на нашу Попелюшку, бо ж недаремно вона їла в дорозі чарівні тістечка. Принц і сам був неабиякий ласун, і Попелюшка відразу це зрозуміла, споглядаючи його велику лисину, і частувала Принца розкришеним домашнім печивом з кульочка. Розносили шампанське. Фуршетний стіл... канапки... шампанське... вікна... стіл... - У тебе не кружиться голова так, у танці?.. - фуршетний стіл... шампанське... інші пари... вікна... стіл...

Вона вже бачила його колись, але інакшим. Це було там, на морі. Він був так само старшим від неї на двадцять років, так само лисим і одруженим. Але то був не він. Вона прогулювалась берегом увечері, коли сонце вже зайшло, здаля долинала музика.
- Ви не бажаєте?
- Бажаю.
Се був один із тих чудових вечорів, які бувають лише в дитинстві. Невідоме призначення пар, що лежать на піску в напівтемряві, шурхіт рапатого язика моря, що все лиже берег, немов карамельку. Язик великої корови з повним вименем ікри й медуз, корови, що їсть водорості, викладені для неї купками вздовж усього узбережжя, на всіх пляжах.
Танці під звуки далекої дискотеки (танців?) із чоловіком, якого вона давно знала. Цієї думки вона не могла позбутись, аж поки не змирилася з нею.
- У вас чудове чуття ритму.
- Я піаністка.

7.

Година, як це буває в попелюшок, настала раптово. Вона мала квиток і не мала грошей на таксі. Принц викликав їй таксі зі свого стільникового телефону і поїхав разом із нею. До відходу поїзда лишалась хвилина.

На вокзальному ескалаторі Попелюшка скинула туфлі, в яких мучилась цілий день і прожогом кинулася вверх по сходинках. Принц на кілька митей затримався внизу, спостерігаючи, як великий силует Попелюшки, розштовхуючи люд і вибачаючись, просувається вгору, а тоді раптом поспішив услід. Він був уже на другому поверсі вокзалу, коли ескалатор викинув йому під ноги пару попелюшчиного взуття. Принц підтримав за лікоть якусь бабку, нахилився й підняв туфельки.

Мар'яна вже була на пероні, поїзд рушив, і вона припустила за ним з максимальною швидкістю, на яку була здатна. Її волосся було розпущене, бо заколка загубилась, рожеві п'яти, що не встигли забруднилися вокзальним порохом, бухали по бруку в такт із серцем. Хтось наставив на Попелюшку фотоапарат. Вона вже не бігла, вона летіла, гублячи позаду залишки чарів. Її помітили і зірвали стоп-кран...

Принц поклав туфельки в чорний поліетиленовий пакет з написом "BOSS" і привіз до спорожнілого офісу. Там він про всяк випадок зачинився в кабінеті, помастив туфлі "разноской" і міряв, поки вони не підійшли.

Через місяць в одній зі столичних газет на останній сторінці було вміщене велике фото Попелюшки, що летіла на тлі поїзду, з підписом: "Фея українських залізниць".

Коментувати...

Петро ЯЦЕНКО
08.01.2009

ТАКОЖ У ЦІЙ РУБРИЦІ: