Дота

"В DoTa гравець не може керувати спорудами чи юнітами , усю свою увагу концентрує на герої, якого вибирає на початку гри". Wiki.

перший рівень 

Вікна було відчинено, двері розчахнуто. Спека густою хвилею перетікала по підвіконню в кімнату і млоїла підборіддя. Дмитро почухав носа. На екрані моніка йорзали герої, кастували. Треба перевірити гайд. І ніс свербить - це добре, дуже добре. Яке сьогодні?.. Звернув гаму, клікнув на дату - 31 липня. Кінець липня, кінець липня. А-а-а-а-а, Пріма, Коля-Миколай. Згадалось те, що було рік тому. І смішно, і стидно, і хочеться ще. Ну-ну, Пріма, давай.

Годинникові стрілки піднялись, як руки в полоненого. Скоро час, а в мене, крім спеки, ні одного клієнта. Очікувана хвилька гніву колихнула мозок. "Піду покурю " -- видихнув, потянувся за цигарками. З-за дверей почувся гомін розмови, тупіт, дитячі вигуки. Йдуть, Господи ти Боже. Він підхопив цигарку, трухнув сірниками і вийшов з кімнати. Назустріч летіли двоє підлітків. 

- Сєря, тобі кранти! - волав один. 
Підбігли до дверей, ввалилися, несамовито озираючись. 
- Компи є? - спитав той, що обіцяв смертні муки. 

- На скільки? - Діма затягнувся. Хмарки диму вилетіли і заколихались. Спітніли хлопці жадібно простежили за цигаркою. 
- Та нє, ми не тепер-во, десь за годинку - видав Сєря. 

Діти підхопились і затупотіли по сходах. 
- Угу, за годинку, - сам собі процідив Дмитро, погладив живіт і збив попіл - з цигарки вилетів жар. Він не став підтикати - недопалок був закоротким. 
- ...За годинку.

На екрані борюкалися герої. Гайд не виправдовував ні героя, ані Blizzard. Настрій майже зіпсувався. 

другий рівень


На дзвіниці вдарили у дзвони. Як покійники, поспливали спогади: монастир, хіротонія, приход, Микола Іванович, архієрей, клірос. Співи, церковні, народні. Згадалися хутірські обіди, лиця бабусь і дідів, розтягнуті у блаженій гримасі. Хотілося одного - застигнути в тих піснях, як комаха в бурштині, впасти під стіл і чекати тисячі літ на своє власне викриття. Вже три роки як поза штатом. Пробував повернутися - владика не благословив. Дозволив лише на крилос, і то без наперсного хреста. Тепер новий піп управляє. Вже і газ провів - тепло на Різдво! Ти ба, слоган - "тепло на Різдво!" А клірос розбігся, восхваляти нікому. Кажуть баби, пустив отець Сергій в регенти монашку Параскеву. Істота на диво благовійна і до устава церковного вправна - так направить кліросних, що ті не знають, куди бігти од гніва Господня. А сама шасть - і на прощу до лаври святої. У травні їхали до мгарського монастиря з кумом, тоді тітка Оксана зустрілась і з-під сліз открилася: 

- Так ждем, так ждем вас, батюшка Дімітрій. Зайдеш на крилос, начнеш, а воно не то, батюшка. Як згадаєш...

Очі миттево змокли, у голову гупнула кров. Запалити цигарку... Перший дим, немов власний джин - могутній і заспокійливий. 

Ноги змякли, він плюхнувся на стілець. Його героя було вбито:

- Нікчемний ти і гайд твій.

Добивать цигарку до фільтра не хтолося, попільничка була поруч - пуста і прозора. 

третій рівень


- Діма, дай сігарєту!

Обернувся. У дверях стояла Свєтка. 

- Привіт, Світуня.

Ця дівчина вже тиждень, як стала з`являтися в клубі. Років 17-18, місяць тому випуск був. Як попав туди - згадати можу, а от чим закінчилось - те розповіли, дякую. 

Одягнена з останнього завозу секонда та конфіската "Конвалії" молода дівчина стояла в одвірку комп`ютерного клубу і просила. Це добрий знак.

- Просіть, і дано вам буде. Бери. Свєтка підійшла, висмикнула з пачки цигарку та обійняла Дмитра. 

- Хто обіцяв порибалити разом, у? Вона всілась йому просто стать. 
- Свєтка, така жара, куда? 

- Ти обіцяв.
- Обіцянка - цяцянка. Працювать нікому. 

- Посади мене.
- Сиди краще, де сидиш, люба, добре?. Обійняв її лівою, права потягнулась до миші. 

- Бач, гайд не проходе. Увечері хлопці знов напнуть. Светка видихнула дим в кольорове око монітора.

- Дімка, мені поступати скоро, ти будеш нудьгувати без мене?

Перезапустив карту, герої знов побігли. 

- Ану, ще разок.
- Ну добре, я пішла, дякую за курево. Вислизнула з рук, смикнулася до дверей. 

- Свєт, зажди.

Спробував схопити її за руку, шорти - невдача. Вибігла, затупотіла по сходах. Примари всіх жінок, його жінок, повільно попливли крізь нього. Одні були з ним лише одну ніч чи день, другі по кілька років. Звісно, він не шкодував за ними. Навіть якщо кохав, навіть якщо деякими марив у снах. Не шкодував і за дітьми - бо ще і діти, і він сам були занадто молодими. 

четвертий рівень


- Сєря, я за другий, - діти штовхались і шурували по своїх кишенях. 
- Дай сорок коп, не хватає, пліз.

- Нам по годинці.

Всілися, заблимали екрани. Дмитро запустив локер, згріб м'яті гривні, розсипані копійки.

Старший син, якщо дивитися на карту області, був знизу. Молодша донька на карті була ліворуч. Поїзди щодня рушали в кожному напрямку, але без нього. Коли-не-коли він сідав на той , що їхав на південь. На захід не хотів і не любив. Там змішувалося забагато - і жінки, і дитина, і монастир і перший бруд. Коли приїздив син, вони сідали в клубі, гамали по сітці. Йому подобалося несподіванно програти п`ятикласнику в доту. Подобалося й дратувало. Дратувало, що син має від`їхати, а не залишитися з ним. Дратувало, що підліток стає зовсім незнайомим, майже ворожим. 

- Діма!!! - горлало з вулиці.
- Пріма, мать твою! Таки не помилився.

Героя знов було вбито. 

- Да, цей гайд не проходе. Ну, та в "контру" дам жару.

Розчепіривши руки з пляшками, зайшов Коля. Він посміхався і бубонів щось про бутерброди.

- Свєтку позвать, Дімон?. 

Прекрасне непорозуміння тривало.

Коментувати...

Ілля Запорожець
11.11.2010

ТАКОЖ У ЦІЙ РУБРИЦІ: