Олександр ДАНИЛЮК

Преторіанці
Збірка поезій. – К.:Видавництво Сергія Пантюка, 2009. – 88 с.

Преторіанська гвардія (преторіанці, лат. Praetoriani) - особисті охоронці імператорів Римської імперії. Були причетні до заколотів та змов.

Преторіанська гвардія (преторіанці, лат. Praetoriani) - особисті охоронці імператорів Римської імперії. Були причетні до заколотів та змов.

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

Ще вчора Фінський. 
З запахом сечі.
З якого в тамбур. Як у Царство Боже.
П’ять рибин і московські калачі.
Короткий шмон валізний уночі.
Золотоверхий. 
Випадкові перехожі.

Самотні краплі. На віконнім склі.
Уламки долі в світла переливах.
Чиїсь обличчя. Ледь знайомі.
Геть чужі. 
І напівтіні.
І напівножі.
І телеграми на північних крилах.
Холодне море. Тогорічних сліз.
Сухе обличчя і вологі вії.
І перехрестя. З гумою коліс.
Рука на підвіконні.
Ладить кріс.
З Грушевського вертаються повії.


***

Усамітнення. В очей бійниці.
Навіть світло весняного сонця.
Не проб’ється.
Хіба де-не-де.
Чутно запах цитрин та кориці.
І, можливо, Твій запах.
Хоча ні. Пусте...
Перевтома. 
Лише здається.

 

***

Зібралися в дорогу.
Новенький.
Щойно з масла реманент.
Обличчя витерли дубовою корою.
Махали рідні.
Плакав сивий мєнт.
І піп хрестив тремтячою рукою.
Ну, ніби все, як слід.
Як у дідів.
За спиною манатки.
На грудях знак.
„Той, що пішов шукати ворогів”.

***

Вже стіни Карфагену плачуть воском.
В передчутті повернення пророків.
В передчутті затоплення порогів.
Не усамітнитись.
Довкола, триста років
Самі раби. 
Самі пусті дороги.
Горять стовпи.
На них останні Люди.
Або ще ті, хто не продав подобу.
І натовп підкидає хмиз в багаття...
Довкола триста літ - одна худоба.
Горять стовпи.
І світ стає світлішим.
В полин – обличчям.  
Винні кляті гени.
Запам’ятати. 
Завтра буде іншим...
Вже плачуть воском стіни Карфагену.

***

Коментувати...


27.11.2009

Читайте також у рубриці: