Таємниця вогню, або Остання жар-птиця Фуртоуг

Зура Ітсміолорд – уперше публікується українською мовою чеченська легенда, і сподіваюсь, ви відчуєте її красу й глибину так само, як я відчувала, перекладаючи цей текст, записаний пані Зурою з такою любов’ю й турботливістю.

На правому березі ріки Чанти-Орга лежить поселення Ушкалой, що в перекладі з тюркської дослівно означає "три поселення". Чеченці називають цей край лише Чиннах.

На східній околиці знаходиться село Бугара, де віддавна мешкали аборигени.

А на південному сході Бугари знаходиться Хуртан-кхеллі, місце перебування жар-птиці фуртоуг або «хуьрцилдиг», «хурсиелдиг», що перегукується з «фуртаувг» в Джайрахській ущелині Інгушетії.

Незважаючи на малородючу землю, ця місцевість була заселена віддавна.

Громада досі дуже велика.

Люди з часом стали спускатися в діл в пошуках хліба насущного.

Колись дуже давно тут час від часу з’являлись божественні птахи.

Люди вважали, буцімто вони живуть в раю, і тому безсмертні.

Жар-птиця уособлювала вогонь, світло і сонце.

Харчувалась вона винятково золотими райськими яблуками.

Фуртоуг з’являлась опівночі.
І якщо комусь і щастило побачити божественну птаху, то ніхто не міг потримати її в руках.
Але в цей край казка все ж приходила. І жила в міфах, легендах та історіях, що їх люди оповідали одне одному.

Відбувалось щось загадкове, чого ніхто не годен був пояснити.
Чеченці здавна вірили в дива й містику.
Вони наділяли тварин і птахів міфічними властивостями.
Від покоління до покоління передавали ці легенди та історії.

Люди тут будували вежі своєрідної архітектури.
Віднаходили й облаштовували джерела.
Кажуть, ніби вони відзначались чемністю та волелюбністю.
Споруджували висячі мости й прокладали шляхи.

У одній із веж жила дівчина казкової вроди.
Удень вона затьмарювала сонячне світло, а ніч освітлювала своїм сяйвом.
Її довгі коси нагадували шовкові нитки.
Її голос жебонів, як спів джерела.
Її батько був вельми шляхетною і доброю людиною, допомагав слабким та недужим. Він лагодив дороги й мости, захищав село від мандрівних злодіїв та злочинців.
А дружина його була непривітною.
Вона не любила мандрівників, що їх чоловік запрошував у житло на ночівлю.
В очі про це сказати вона не наважувалась. Але з її виду зразу можна було зрозуміти, що гості її обтяжують.
У цієї сімейної пари дуже довго не було дітей.
Вони приносили богам жертви , молились і просили спадкоємця.
Якось до них у вежу залетіла поранена жар-птиця.
Якщо таку птицю упіймати та обскубати пір’я, можна стати неймовірно багатими.
У правому крилі стриміла стріла.
Залетівши у вікно, птаха впала, вдарилась об ланцюг, що висів над огниськом.
Кеса, господиня дому, саме розплітала коси, готуючись до сну.
Буг підкинув у вогонь поліно й почав підводитися, коли поранена птаха впала йому до ніг.
- Фуртоуг! - вигукнув він. - Сама в наші руки! Не може бути.
Він нахилився, щоб схопити птаху, але так і залишився напівзігнутим, коли почув, як вона заговорила людською мовою:

- Допоможіть мені. Зашийте крило шовковим волоссям. Сховайте мене від людських очей. А я попрошу Всевишнього дати вам те, чого не вистачає для вашого щастя.
Разом зі словами з дзьоба пташки сипались перли.

Буг акуратно витягнув стрілу й кинув її у вогонь.
Кеса сіла зашивати поранене крило птахи своїм шовковим волоссям.
Коли вона вирвала з голови останню волосону, птаха стрепенулась.
- Не пускайте сюди цього мисливця. Він вже біля вашої вежі, - стала вона просити.
І знову разом з її словами посипались перли.

Зачувши цокіт копит, Буг попрямував до виходу.

- Доброї ночї, горянине! Моя здобич в твоєму житлі. Я полював на неї двадцять років. Моя стріла пробила її крило. Зі скелі навпроти я бачив, як вона залетіла до вас. Віддайте мені цю жар-птицю. Я обдарую вас золотом і сріблом. Ви станете нечувано багаті, - голосно казав вершник.
- І тобі доброї ночі. Заходь! Я не знаю, про що ти мовиш, - відповів Буг, сподіваючись, що вершник не підніметься у вежу.
- Фуртоуг! Це остання жар-птиця. Я про неї кажу! – мовив вершник, сходячи з коня.
Увійшовши до вежі, Буг з гостем побачили господиню й дівчину неймовірної вроди.
Її шовкове волосся виблискувало сріблом. Величезні карі очі час від часу прикривали довгі вії. Шовкове вбрання грало хвилями. Руки вона ховала в довгих рукавах.

Засліплений красою дівчини, вершник відступив крок назад.

- Я обдарую вас усім. Заселю ваш край гірськими турами. У лісах будуть всілякі ягоди. Я засію поля цілющими травами. У небі літатимуть найгарніші птахи. З гір побіжають струмки життєдайної води. Тільки дозвольте мені забрати красуню.

Дівчина захвилювалась.

- Ні, не віддавайте мене, - зажебонів її голос.
І знову разом з її мовою посипались перли.
- Фуртоуг! Це фуртоуг!- гість кинувся збирати перлини.

В його руках перли перетворювались на вуглини.

Не встиг від торкнутися краю її сукні, як дівчина-пташка злетіла.
Те місце, де вона стояла, було обпалене.
Гість кинувся до огниська й став голими руками розгрібати жар.
Недивлячись на те, що він нишпорив у багатті, полум’я не обпікало йому руки.

- Ось. Це моя стріла. І вона не горить! Ти мене обдурив, - кинувся він до господаря.

– Я нашлю на ваш край хвороби, посуху. Ваша земля перестане родити. Люди житимуть в тісноті. Усі дороги війни проходитимуть через вас! – кричав гість.

Він підняв руки, які раптом почали вкриватися чорним пір’ям. Його ніс перетворився на дзьоба. Голова почала ставати головою грифа.

По земляній долівці почали розповзатися величезні кігті.

– Згори ти синім полум’ям! – з відчайдушним прокляттям кинулась Кеса на потвору.
З грудей збожеволілої від страху жінки виривався вогонь.
Чудовисько відступало до огниська, намагаючись сховатись у полум’ї від дров.
Кеса схопила руки потвори, які ще не встигли перетворитись на крила, незважаючи на те, що вкрились чорним пір’ям.

– Жінка тремтіла, проте не відпускала своєї жертви.

Буг стояв біля входу до вежі й не міг збагнути, що відбувається.
Шовкове вбрання красуні перетворилось на оперення жар-птиці. Але вона так і залишилась дівчиною. Одна рука була пришита до тіла.

– На земляній долівці лежали залізні чоботи гостя й металевий наконечник стріли. Кеса присіла на підлогу, продовжуючи тримати руки витягнутими.

- У вашому краї більш не буде жар-птиці. Усе, що обіцяв диявол, прийде до вас. Але ваша дочка принесе вам радість. Бережіть її від диявола. Він ще може повернутися. Прощайте! Ні пегаси, ні ми - жар-птиці, більше не будемо у ваших краях! Ми підемо в іншу казку.

Цього разу разом з її мовою сипались обвуглені жарини.

Фуртоуг забрала залізні чоботи, наконечник стріли й, не прощаючись, вийшла з башти.
Визирнувши, Буг зауважив, що вона осідлала крилатого Пегаса, на якого перетворився кінь потвори.

Рівно через дев’ять місяців у Кеси народилась дочка.

У чотирнадцять років Зізі стала красунею, точною копією дівчини жар-птиці.
Усі ці роки чоловік й жінка не забували, що до них може повернутися диявол під виглядом гостя. Чоловік не міг забути про страхітливий вогонь, що вирвався з грудей Кеси. Але ніколи про це не нагадував.
Те, що діялось у Кеси всередині, залишалось для всіх таємницею.
Часом вона скаржилась, наче щось у неї горить всередині.
У темряві її тіло світилось блакитним сяйвом.
Кеса стала уникати людей і боятися гостей.

Зізі ж натомість розповідала про існування поряд якогось іншого, паралельного світу, мешканці якого з власної волі з’являються у неї перед очима й впливають на їхнє повсякденне життя.

Коли їй виповнилось п’тнадцять, Зізі, як найвродливішу дівчину, обрали Меркан нана (Матір’ю країни) під час культового свята на честь пробудження природи.
Такі свята проходили у чеченців біля храмів, присвячених Матері Землі, в березні-квітні перед початком весняної оранки.

На голову Меркан нана надягли вінок з барвистих квітів, що його сплели при місячному світлі незаміжні дівчата.
Батько Зізі виділив для офіри телицю-первістку червоної масті, на шию якій повісили ланцюг, що висів над огниськом.
Зізі вела на мотузку телицю, чиї роги були прикрашені різнабарвними стрічками. А ланцюг дзвенів, тягнучись по камінні.
За дівчиною-богинею йшов увесь народ, співаючи гімни на честь богів… Люди несли вино, хліб і сир.

Уся процесія обійшла село й підійшла до храму.Слідом за Меркан Нана йшов жрець, а за ним юрба.

Жрець разом з людьми та Матір’ю Землі - «Меркан Нана» - тричі обійшов довкола храму, виконуючи магічні ритуали і зарізав корову, офірувавши її природі, що прокидається. Кров’ю жертовної тварини Меркан Нана поставила пальцем мітки на чолі кожного, хто був присутній на цьому святі.

Наприкінці свята Кеса помітила, як за її дочкою спостерігають молоді люди. Захоплені вродою дівчини, вони не могли відірвати від неї очей.
Жінка зняла з доньчиної голови вінок, щось сказала їй на вухо, й повернулась до юнаків.
Відштовхнувши вбік доньку, Кеса наблизилась до гурту молодих чоловіків й закричала несамовито:

- Згоріть синім полум’ям!

Невідома сила розкидала молодих чоловіків по галявині. Усі, дорослі й діти, спостерігали, як з грудей жінки вирвався вогонь.

Кеса опинилась під владою палаючої стихії.
Охоплена полум’ям жінка несамовито сміялась.

За лічені секунди Кеса згоріла.
На галявині залишились лежати її взуття та вінок з квітів.

Буг забрав доньку й під прихистком ночі зійшов у діл.
Де вони оселились, ніхто не знав.
Але час від часу чули, що Зізі своїм чудовим співом зцілює людей, повертаючи їм зір.

Відтоді найстрашнішим прокляттям у чеченців стало побажання «згоріти синім полум’ям». У дні священних свят люди намагаються уникати гнівливої емоційної мови.

Страхітливе загадкове явище, яке отримало назву «пірокінез», береже таємницю вогню, хоча вчені вважають ніби це холодне плазмове горіння. При ньому зовнішня температура тіла не перевищує 36 градусів, а внутрішня доcягає 2000 градусів! Майже вдвічі більше, ніж у печі крематорію!

Погасити полумєя водою неможливо. І найдивовижніше те, що предмети довкола залишаються неторканими...

У природі існує явище, абсолютно протилежне пірокінезу.
На Православну Пасху відбувається велике таїнство Вогню. Це диво називається Сходженням Благодатного Вогню на Гріб Господній. Кожен православний віруючий мріє бодай раз у житті побачити це диво на власні очі. Його походження пояснити ніхто не може, оскільки воно суперечить законам фізики. Благодатний вогонь не обпалює тіло людини. Його дотик приносить тепло й радість, хоча від цього вогню горить навіть вата, просочена водою.

Тонка грань між поясненнями аномальних явищ з точки зору релігії та науки. Релігія – це не лише віра в Бога, але й знання про людську душу та її безмежні можливості.
У Священному писанні мусульман «Корані» мовиться про те, що джини – з вогню...
Упродовж усього свого історичного розвитку людство постійно зустрічалось з незрозумілими явищами, які врешті-решт стали невід’ємною частиною його культури.
Люди не завжди здатні себе контролювати, а відтак психічна енергія, сягнувши дуже високої концентрації, сама знаходить вихід з людського тіла.

© Copyright: Зура Итсмиолорд, 2009