Юрій Діхтяр

Format C

- Марусю, виклич сисадміна до мене. - Борис Олегович тупо витріщався на монітор, зі слабкою надією тицяючи пальцем в клавіатуру. - Чорт! Остогидла ця чортівня!!!

Він підвівся зі зручного крісла, зі смаком запалив. Комп'ютер глючив дедалі сильніше й частіше, деколи й працювати не можна було зовсім. Єдина гра на компі постійно зависала, відмовляючись реагувати на команди, а часом взагалі працювала в лише їі відомому режимі
Борис Олегович спершу довго вдивлявся в диспетчер завдань. Пальці навпомацки знаходили три заповітні клавіші. Але нічого підозрілого наразі не спостерігалось, і Борис Олегович з надією непомітно штурхав системний блок. Часом допомагало. Деякий час гра поводила себе цілком пристойно, але потім це переставало діяти.
 
Стукання по монітору не допомагали, нишпорення в настройках дратувало більше, ніж самі глюки. Сисадмін - старий єврей в ярмулці зазирнув до кабінету.
 
- Викликали?

- Ага, Мойшо, заходь. У мене вже нервів не вистачає. Нічого не розумію, грати взагалі неможливо. 

- Зараз подивимось. Антивірусна яка стоїть? Ага, зрозуміло. Так… - пальці спритно ковзали по клавіатурі. - Так, а перезавантажити пробували?

- Чотири рази.

- Ну і як?

- А що як? Кожного разу доводиться починати з першого рівня. А тут пройшов уже стільки – шкода все-таки. Ну, й що там?

- А біс його зна? Не зрозуміло, може, залізо барахлить. Протестувати б усе. 

Борис Олегович стояв, пощипуючи собі бороду. Гра була настільки захоплюючою, що робочий день пролітав непомітно, підлеглі не турбували, навчились самі справлятися. Коли бос грає, краще не відсвічувати. 
- Мойсею, а якщо звернутися до розробників?

Мойсей здивовано зміряв поглядлм шефа і знову втупився у екран. 

- Що ти так подивився? Хто писав гру? 

- Та ви ж і писали. Більш нема кому. 

- Так? Ну, так, справді. А що з вірусами? 

- Нічого, все нормально. Ви також його писали, спеціально для цієї гри. 

- Невже? 

- Еге ж, казали, щоб гра була цікавіша, сюжетніша. Назвали його ще якось … метафо, ні, мафіє, ні… не пам’ятаю...

- Мефістофель. Точно, згадав. То може він і грузить гру. 

- Борисе Олеговичу, не ображайтесь, добре? 

- В сенсі ?

- То не вірус. Це гра…

- Що гра?
  - Гра написана лівою ногою…через дупу. Подивіться – персонажі наче сокирою тесані, сюжет примітивний, графіка менш-більш, а так - фуфло, а не гра.

- Ну, і що ти порадиш? Може, встановити заново, га?

- А який сенс? Гра взагалі цілий софт потовкла. Пхається куди не треба. Гірше, ніж вірус. Хочете, гоночки принесу шикарні? 

Борис Олегович тужливо подивився на монітор. На зелено- блакитній кулі вовтузились мільярди кумедних чоловічків. Будували, ламали, кохали, вбивали, воювали, сміялись і плакали. Веселі тупі чоловічки. Шкода, звісно, з ними розлучатися, хотілось дістатись до фінішу й подивитись, чим усе закінчиться.
 - Давай, - махнув рукою Борис Олегович.

- Форматнути б.

- Берися до роботи, тобі видніше. І гонки не забудь принести, - бос підійшов до панорамного вікна й втупився у ангелів, які ширяли понад безкінечними рожевими хмарами далеко внизу.

- Пароль скажіть.

- Як мої ініціали. БОГ.

"Format C", - cпритно набрали на клавіатурі пальці сисадміна. 

© Copyright: Юрий Дихтяр, 2009

Коментувати...

Переклад з російської Галини Пагутяк
08.10.2009

Читайте також у рубриці: