Дана Рудик полюбляє добру каву і добрих людей. На кавовій гущі вона гадає, а з людей робить вірші, міцні, як запарене окропом осіннє листя.

Полювання на образи

Дана Рудик народилася в Україні, тепер мешкає у Польщі. За освітою - філолог та культуролог. Викладає у приватній школі у Варшаві.

Дана Рудик народилася в Україні, тепер мешкає у Польщі. За освітою - філолог та культуролог. Викладає у приватній школі у Варшаві.

Буддистське осіннє

Ліс стоїть 
у мандалах осінніх,
мов бурятський 
розмальований дацан.
Вітер, як послушник 
голомозий,
крутить з листя 
молитовний барабан.

І гортанно трублять 
древні мантри
відлітаючi за обрій 
журавлі.
Сонце - 
старець з усмішкою Будди,
розсипає злото 
по землі.
Б’є у гонг небесний
бонза-жовтень...
Замоливши 
суєтні гріхи,
він сіда чекати 
просвітління
під священним 
деревом 
Бодхі.

 

***

Сон про Фернандо Ботеро 

Нехай тобі присниться містечко –
заспане задуп’я, куди забредають 
лише раз у сто літ цигани.
Богом забутий кут 
у колумбійських хащах,
звідки вибігають прудкі ігуани,
де серед листя ховаються анаконди...
І, може, це буде навіть... 
Макондо.

Де будинки дрімотно стоять 
у вічній своїй сієсті.
Нудьга зависла на віконниць іржавих гаках, 
балконних решітках і старих гамаках.
Поштивий алькальд 
після обіду у старенької мами 
ступає з ключем від ратуші, 
наче від райської брами.
Поштар з листом
прибуває лиш зрідка 
і так урочисто, як архиєпископ на прощу.
І падре, опасистий від численних постів,
задиханою стоногою
дріботить через площу...

Ти будеш ловеласом 
і перекотиполем,
дам місцевих сердечним болем – 
мандрівним продавцем парфумів і мила. 
А, може, ілюзій і свіжого повітря...
Картярем, брехуном, забіякою, 
підступним рудим 
собакою...
Чепуруном 
з головою у хмарах і брильянтині,
азартним гравцем на півнячих боях 
і мандоліні.

Я снитимусь тобі 
не те, щоб повією, а просто
твоїм великим бажанням – 
в півтора центнера тілистою мрією...
З потужними бедрами 
над підв’язок червоним перцем,
розумом невибагливим
і марципановим серцем.
Веселою товстухою, 
що пахне жасмином і матіолою, 
і по вечорах співає, хоч кепсько, 
зате з надривом,
у засидженій мухами кнайпі
з дзеркалами і допотопною піанолою
про солодкі тортури amour...

Ундіна з розкішними кшталтами
у штучних перлах і контрабандних панчішках,
котра вдень рушає з тобою
у подорож по ріці, 
званій Пристрасть,
на широчезнім паромі ліжка...
О, її крику 
пароплавний гудок
в обіймах ніжного ката!..
І тлуста канарка у клітці сюрчить, 
наче поліційний свисток,
про те, як твоя коханка
зраджує тебе ночами то з бакалійником,
то з пожежником... 
І лиш зрідка – з кульгавим мулатом.

У благодатний час між обіднею і вечірнею,
давши врешті спокій святим угодникам, 
сусідка, підсліпувата і глуха Пілар, 
затиснувши вервицю 
у сухих лапках старої миші,
підглядатиме за нами у шпарку,
щоб згодом голосно висповідатись 
з наших тілесних гріхів 
серед лункої церковної тиші.

Нехай тобі присниться сон...

 

***


Березневе

Світ вийшов з мороку снів – 
сірий, холодний, недужий.
Ми добрели до весни, 
мій несподіваний друже.

Крига скреса на ріці,
плине ген – до небокраю... 
Я по твоїй руці
завтрашній день прочитаю.

Тонуть в зелених очах 
сонце, і меви, й калюжі...
Серця бринить тятива,
мій несподіваний друже.

Вітер несе звідусіль
єресь пташиного хору.
Скоро прилинуть дощі,
вікна продзвонять знадвору.

Сильне твоє плече...
Ну а все решта – байдуже.
Ми добрели до тепла,
мій несподіваний друже.

 

***

Мама Лу 

На Севен Сістерс, 
дощової суботи,
у кухні задимленій
Клубу Карибських Сеньйорів,
вправні руки старої Лу, 
вічно повні роботи,
самокрутку химерну зліплять – 
на біль цього світу 
антидотум.
Мама Лу, чорна, як ніч Господня, 
наче міх ковальський зітхне
і пательню поправить похапцем.
Матюкне спересердя 
кота-злодюгу
й геть прожене розчовганим 
капцем.

Белькотатиме 
радісним дурником чайник,
і у пальмовім маслі шкварчатиме риба, 
і бродитимуть дріжджі у тісті 
духм’яно. 
Оживатимуть тіні по закутках 
тьмяних... 
Мама Лу, 
розкинувши карти потерті,
у життя мого книгу
в задумі загляне. 
І в задумі наллє щось, 
солодке і пряне: 
– Пий, моя доню, пий...

На квітчастій цераті 
відбудеться драма –
в ній валет і король, туз хрестовий і дама.
А у ролях високих гостей – 
дрібнота усіх мастей... 
– Пий, доню, пий...

Мамо Лу, 
волоока антильська матроно,
хай святиться обдерте оце передмістя,
що так дивно сьогодні звело 
нас з тобою...
Змиє дощ наші смутки святою водою...
Все змиватиме злива...
І змиватиме справа...
І змиватиме зліва...
Во віки віків...
Амінь

 

***

Слова

Кожне слово твоє
повернулось жорстоким похміллям.
Кожен дотик – вже спогад, 
а все ще хвилює й щемить...
Проростаєш у пам’ять – 
дурманячим гаспидським зіллям.
Божевіллям тавруєш 
бентежно тікаючу мить.

Кожне слово моє 
незбагненним упало закляттям.
В твого дзе́ркала повні 
живе полохка моя тінь.
Мов плотвиця сріблиста 
тривожить поверхні латаття
на замерзлій межі – 
між твоїх та моїх 
володінь.

Та непевна гра слів
обернулась пекельним багаттям... 
Кожна зустріч – безсонням 
і сірим марудним дощем,
де – у спогадах – я 
у промоклому легкому платті – 
так шукаю тепла 
під твоїм розпашілим 
плащем.

***

"Захід-Схід" 

Коментувати...


08.10.2009

Читайте також у рубриці: