Real men's poetry

Тарас В'єнц майстерно володіє поетичним словом і вміє блискавично викликати як тихий смуток, так і щиру посмішку

Real men's poetry

'Живу і працюю у Львові. Пишу вірші і прозу. Серед інших захоплень – фотографія та мандри рідним краєм'.

Чебурек

дівчина гурія
сповз по фігурі я
впав на хідник

що за пропорції
хоч би півпорції
та й на язик

випуклі пружності
іспит для мужності
сперло мій дух

вигинів грація
зваб демонстрація
з глузду зійду

скінчилась вулиця
враз озирнулася
цур тобі й пек

як же можливо це
мати таке лице

як чебурек

Дотики готики

Дайте спокій !
Яка ще готика ?
Турбо-буднів
Чавунний прес !
Чавить соки
Міська «екзотика»,
Рже на кутні
Коняка - стрес.

Дядько-лікар
З лицем невротика
Десь у паузі
Влізе в кадр.
Здре повіку,
Шепне: «Ну, шо ти там,
Хочеш хаосу
Дати лад ?»

Хочу, враже,
І дам, коротке хай
Проти вічності
Буйство це !
З бруду, з сажі
Від мого дотику
Пагін стрільчастий
Проросте

І собором
Повстане різьбленим
Все, як вимріяв,
Ніби сон.
Птахи з хорів
Озвуться піснею:
(тихо) «Kyrie
Eleison»...

***

Ніч, що схожа на тебе

Стікала ніч потоками до Пруту:
Бриніла, жебоніла, колисала...
І розливала спокій, мов цикуту.
Долина спала.

Дрімали гори, як ведмеді бурі,
До неба спини здерши волохаті.
Пан-Місяць, обірвавшись з верхотури,
Заснув на хаті.

Лиш я не спав, скидаючись на ложі.
Снував думки, тужив, пив воду з глека.
В цю ніч безмежну, так на тебе схожу,
Ти десь далеко.

Зірвався з ліжка, сів за стіл письмовий
І так сидів, аж доки синій ранок
Не проявив на аркуші два слова:
"Привіт, кохана...“

Самотня жінка

Самотня жінка... Господи, прости !
Постава горда, та обвисли крила.
Жовтіють у пуделочку листи
До тих, кого у юності любила.

А скільки їх сидять біля вікон
І в’януть тихо, мов осінні квіти.
Ні принц не йде... Ні хоч би вже й дракон...
І підростають у сусідів діти.

Я б їх усіх зігрів і звеселив,
Подарував кохання зорепади.
Вони б забули про колишні зради
І, мов кущі трояндові, цвіли !

Та що поробиш, знаєте, коли
Тут з однією годі дати ради...