т е к с т

|

Пасха

- Ірочко, ти мені поясни, хіба обов'язково тягнути їжу до церкви? Це підвищує її калорійність і поживність? Я й без того здатен все це спожити. У мене в барі і винце не найгірше знайдеться. Арі, скажи їй, - промовив Філіп і вийшов з кухні.

|

Мій фаталізм

Не я перший помітив, що усі речі по суті своїй мають свою протилежність, свого антипода, без якого вони, виявляється, втрачають очевидний зміст. Розум людини завжди помічав невіддільність світла від темряви, добра від зла, тепла від холоду. Список можна продовжити до безкінечності: верх – низ, правда – брехня, відвертість - потайливість. Нехай ледачий перерве цей ряд.

|

Ватерлоо

Залізничний вокзал Ватерлоо у Лондоні вечорами багатолюдний. Саме в такий час я люблю там бувати. Я глянув на величезний годинник – він показував 18:00, як і того дня, коли я прибув сюди 9 років тому, в грудні 2000 року…

|

Свіфт

Корабель повертається з високих широт, пливучи у хмарі криків, стогонів і лютої лайки. Звуки позамерзали в студених широтах й повисли бурульками на линвах, відтак ожили, розтанувши на сонці. Замерзлі звуки - це, здається, у Свіфта...

|

Чоловік шукає Кафку

Немає місця на жодну нірвану...
З останнього інтерв’ю
Івана Павла Другого, записаного
Вітторіо Мессаре

|

Преторіанці

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

Ще вчора Фінський. 
З запахом сечі.
З якого в тамбур. Як у Царство Боже.
П’ять рибин і московські калачі.
Короткий шмон валізний уночі.
Золотоверхий. 
Випадкові перехожі.

|

Маківка

Продавала червону маківку...
По закутках носила...з душі випльовувала...
Словом пестила та серцем дешевила...
В середині маківок багато, на шляху – нові...
Викинеш стару квітку...увіткнеш носа в новий запах...
Почнеш пестити словом...

|

Цар звірів не лев

Тихо шелестіло листя, цвірінькали далекі пташки, повітря, що пахло жасмином і минулою спекою, більше не обпікало.

|

Прозорі мольберти Рене Магріта

Строгі люди сиплються наче дощ на вулиці строгі.
Чорний чоловік із обличчям добрим – один серед них. 

|

Немовля з палаючого будинку

Будинок загорівся раптово і без жодних видимих причин. Мабуть, ніхто й не подумав би виносити звідти якісь речі, бо полум’я було занадто сильним.

|

Аногрог

Листів було п’ять, акуратно перев’язаних червоною стрічкою. Він знайшов їх у внутрішній кишені мертвого вояка. В стиснутій долоні знаходився шматок паперу, який підхопив вітер, коли він розігнув йому пальці.

|

Політ у минуле

Космічний корабель приземлився у віддаленому сибірському селищі, там, де проминуло її дитинство. Він сяяв і переливався скалками скляних новорічних іграшок. То був той самий картонний космічний корабель, в  якому першокласниця Настя з’явилась на новорічному святі в школі. Він був синього кольору, як і її очі, в яких відображалось небо.

|

Святий Антоній і чекісти

1. Ми зазирали у замкову шпарину і бачили облуплену стіну із химерним рослинним орнаментом, а потім підсаджували одне одного й бачили у вузькому вікні небо із зірками. Блакитне небо із золотими зірками. Воно було несправжнє, і тому здавалось неймовірно гарним сільським дітям, що досліджували й пізнавали світ таким, яким його бачили їхні очі, чули їхні вуха і смакували їхні язики.

|

Рекомендація видань до рецензії:

text-сontextukr.net

|

Галина Бокшань нікого не епатує і не провокує, а просто пише добру поезію.

Лірика маршу

Галина Бокшань викладає англійську мову у Херсонському аграрному університеті.

Огнена тріада

Руку тримай:
Вигорни жар
В серці, підпаленім іншою.
Будем трьома,
Хто на ножах
З глуздом, сумлінням і тишею.
Звабив огонь
Кепських гравців
Маєвом забавки тлінної.
В колах долонь
Доля рубці
Викладе в ламані лінії.

***

Cкладу долоні мушлею, 
І будеш ти примушений
Вгадати, що там сховано.
Каблучка зачарована, 
Узята з гри дитячої,
Чи зіркою гарячою
Мідяк, намитий хвилею,
Тепер в руках у милої?..
Здаєшся? Синім проліском
Там причаїлись оплески
Тому, хто ніс іздалеку
Мені кохання спалахи.
У цім казковім сяєві
Для тебе відпускаю їх!


Приручена

Я так люблю твої буденні рухи,
Як жоден мрійник казку не любив,
Бо ти один знімаєш капелюха,
Неначе відпускаєш голубів.

А часом, після довгої розлуки,
Вливаючись промінням до кімнат,
Лиш ти умієш так подати руку,
Що я ступила б навіть на канат.

Тоді удвох - долоня у долоні - 
Вслухаємось, як тихо пророста
У пальців наших ніжному полоні,
Мов з насінини, квітка золота.

"Захід-Схід"

 

Коментувати...

18.08.2009

Читайте також у рубриці:

• Князі та «Coca-Cola»
• Полювання на образи
• Латиноси та жовтий м'ячик
• Real men's poetry
• Різдвяна історія
• Че Гевара (фолк-балада). З Трофейного щоденника
• По той бік клітки
• Люди зі Заходу
• Нє наш чєловєк