Ілля Запорожець
Лисичка
Ніяк не пригадати ім’я. Крутиться, вертиться. Але вам сподобається і її ім’я, і вона сама, можливо, навіть дуже.
Десятирічну й веснянкувату, її кожну неділю можна було бачити на лівому крилосі. Влітку в ситцевій сукенці в горошок, взимку в розстебнутій червоній куртці з підкладкою. Коли середній вік півчих загрозливо перевалив за шістдесят, приглушена інсультом Меланія владою регента призначила дівча, що влучно підспівувало біля панахидного розп’яття, до себе в хор. На читанні години шостої стара підійшла до стовпчика-дитини, спитала ім’я і за руку привела у свої володіння. Несподіваний дитячий спокій біля аналою раптом перемінився на дзвінку енергію читання. Пантець у вівтарі довго барився з проскомидією й по чину благословив годину дев’яту. Дівчинка ніби сріблом карбувала псалми, півчі переглядались й кивали. Парафіяни накрохмаленим рушником турботи оточили юну хористку, а отець настоятель, нарешті, визначився з тим, куди подіне усі ці купки пряників та цукерок, що виникали на поминальному столі задяки мурашиній запопадливості воцерковлених пенсіонерок...
Поміж крилошан внаслідок появи молодого паростка виникло певне бродіння спорохнявілих умів. Хтось був проти надто юного віку, декотрі нарікали на крикливість дівчачого тенору. Загальна ситуація нагадувала відому родинну, коли збентежену дитину виштовхують назустріч напівзнайомій бабусі. Подвійна ніяковість перетворюється в подобу взаємної ласки. Присутні обмінюються вдоволеними компліментами, онучка, попереду батьків, ховає збентежене личко в бабусин фартушок, старенька марно силкується повернути дитя до гостей. Публічне катування триває доти, доки найбільш нетерплячий серед гостей не спитає голосно про щось і не по темі. Тоді всі відволікаються, й життя продовжує текти по свойому древньому руслі, звичному й непомітному.
За п’ять церковних літ багато чого сталося, однак мало що змінилось. Хіба що, визнавши своє вісімдесятиріччя, баба Галя Яшна після важкого бронхіту стала набагато рідше з’являтися в храмі. Основний склад церковного хору якісно не постраждав; в пістрявині ще бадьорого багатоголосся найстаршого дисканта останні півроку майже не було чутно. Шістнадцятилітня, уже дівчина, за швидкі наче долоня роки, досягла в церкві місця, яке можна визначити як рівноіконне. Молодість і постійність в крилосному служінні наблизило її особистий образ у сприйнятті громади до образів святих Катерини та Варвари. І якби трапилось їй зникнути, то звиклі парафіяни під час всієї служби озирались би в думках і навсправжки. Чи варто казати, що устав та піснеспіви, святкові й буденні, вона вивчила раніше, ніж шкільні уроки. У чинослідуванні вона досягла рівня легкості у проведенні найтривалішого й найскладнішого свята – Великодня. Співслужилі священники хвалили молодий сильний голос і вміння зорієнтуватися в виломах уставу.
Вже не десятирічна, та все ще виразно веснянкувата; розбрунькованої своєї ранньої шістнадцятої весни, на великопісних переспівах у церковній сторожці за один вечір стала дорослою. Настоятель раптом побачив білі завитки впертих пасм, що вибивались з-під хустини, кімнатну мураху, котра заповзала під рукавчик кофти, вологий скошений позирк швидких очей.
Через рік, внаслідок скандальних анонімок в єпархії відбулась каральна аудієнція. Єпископ пригрозив забороною в служінні настоятелю, молоду півчу довелось звільнити. В один із потеплілих днів світлої седмиці Меланія поверталась з ринку і на центральній площі біля нового щита з написом "Ніхто не забутий – ніщо не забуте" побачила холодильний візок. Повернула в непохитному бажанні купити порцію пломбіру. Не дійшовши до двох чоловік черги й трьох кроків, різко зупинилась – за прилавком у білісінькому ажурному чепчику протяжно-акуратно розраховувалась з усміхненим парубком знайома вигнанка. До фартуха з того боку, що серце, була пришпилена прямокутна табличка з іменем великими буквами: Наташа. У грудях Меланії різонуло, вона повільно повернулась і, неквапно читаючи стихирі по чину, подибала до автобусної зупинки.
© Copyright: Илья Запорожец, 2009
Переклад з російської Галини Пагутяк
17.08.2009