Анастасія Богуславська білим віршем протестує проти побутового одноманіття. Пише відверто, дотримуючись лише їй відомого, але чіткого ритму.

По той бік клітки
Поезія

Анастасія Богуславська народилася 1977 року, закінчила Могилянку, любить психологічних авторів: Лорку, Гомбровича, Грасса, Бредбері, Маріо Варгаса Льосу...

Анастасія Богуславська народилася 1977 року, закінчила Могилянку, любить психологічних авторів: Лорку, Гомбровича, Грасса, Бредбері, Маріо Варгаса Льосу...

1
Жінки пишуть вірші доти, 
доки не вийдуть заміж
то що, вони творять шедеври
з цибулі, картоплі і сала?
То що, вся поезія їхня
згоряє у шлюбній постелі, 
чи просто – немає часу? 
Чи, може, втрата ілюзій 
ламає їм крила мов птаху,
якого купуєш у бАбок, 
закутаних в стАрі куфайки,
а потім патраєш птаха, 
щоб зготувати вечерю – 
‘мо твій коханий помітить 
метафори в жирній підливі?


2
У вільний час жінка думає про чоловіка
або про секс із ним.
Її руки прасують білизну легко,
граційно, гладячи і милуючи зморщечки;
хода її швидка і летюча, танцююча,
коли вона змітає пил із шафи,
виносить папери, поливає квіти,
бо вона
має шифонову сукню – легку,
яку навіть вітер мріє підійняти
і м’яко пальчиками погладити стегна
А золотий ланцюжок заплутується 
в гудзику і він підходить я допоможу
торкає гудзика і ненароком
полум’я що просякає крізь затонку сукню
іструмщопронизує... 
Ви знаєте, як легко,
наче квітку з ламкими пелюстками-лезами
бере тебе тоді 
чоловік?
О, вона чудова хазяйка – 
принаймні, так кажуть.

3
Найбільша простота – найвища мудрість.
З принцеси стати пралею,
ревно молитися білому полотну,
Не отримувати вірші у поклоніння, 
а виносити сміття і купувати борошно.
Святість надходить зі стражданнями.
Прагнучи богоподібності,
зрікаюся своєї (найкращої!) половини.
Писати – нічого не варто.
Боже! -- дай одного –
жити.

4
хотіла співати в твоїх руках,
наче скрипка,
але з очей лише котяться сльози –
самотність удвох
надщербила моє тіло.

5
Не так давно я вмерлаЯ ще новенька у царстві мертвихУ понеділок, 20-го числаМене запросять на спіритичний сеансРаніше я турбувалася про взаємини з оточуючими та про те, якою вийду на фотографіїТепер легше – я втратила обов’язок посміхатися Як шкода, що навіть поцілунок принцаНе розбудить мертвого сну сплячої.

"Захід-Схід" 

Коментувати...

Анастасія Богуславська
23.07.2009