Даниїл Март – трошки чарівник, бо ще вчиться ним бути. Цілком самодостатній Звір у цьому літературному світі, де можна боротись за виживання, за читача, а можна просто втішатись самим процесом писання.

Історія одного Звіра

Жив собі Звір.

Просто Звір. Без різних тобі витребеньок. Не мав він і хутра якогось незвичайного. І до рідкісного виду не належав. Він просто був. Отаким і ось яким.

Кожного ранку він прокидався, застеляв дубовим листочком своє ліжечко і залазив на дерево, щоб наставити сонечку своє ніжне м’якесеньке черевце.

Звір був вельми вразливий і чутливий.

Він любив блукати по лісі та збирати різнобарвне листя. А часом просто сидів у траві, покусував смачний французький багет і дивився на хмари. Йому здавалось, що там, у небі, такі ж, як він, звірі пропливають у неквапливому леті. І тоді він посміхався, розуміючи, що не самотній. Але його посмішка була непомітна в густій кошлатій шерсті. Тому всі думали, що це дуже сумний, замислений та неговіркий Звір. Він справді був небалакучим. Звір завжди вважав: навіщо говорити щось без потреби? У нього було мало друзів, але він був цілком самодостатнім Звіром.

Увечері він ставив платівки на старий запорошений грамофон і танцював разом з нетлями й світлячками.

Всеньке літо Звір проводив на прогулянках, збираючи ягоди та квіти або сидів на березі озера, бовтаючи маленькими ніжками над дзеркальною поверхнею. Він любив розглядати водних мешканців й переморгувався із чарівними золотими рибками. Але зазвичай Звір не плавав. Де ви бачили пухнасті грудочки, із шерстю, що прилипла до боків? Не естетично. Ось і Звір вважав так само. Тому водою він зазвичай милувався.

Восени Звір збирав жолуді та горіхи. Якось він прикрасив гілочки-огорожу біля входу до своєї нірки, а якась свиня вночі все зруйнувала. Це дуже засмутило Звіра, він позітхав, побідкався й заходився лагодити свій парканець. Тепер він просто прикрасив його кольоровими листочками й прутиками. Як і всі порядні звірі, він робив на зиму запаси, але їв мало, тому в нього залишалось багато вільного часу. Просто біля дерева, в якому він мешкав, росли ліщинові кущі. І він перетягував звідтіля стільки горіхів, скільки потребував, ще до того, як інші лісові мешканці дізнавались, що ті достигли.

У дощові вечори Звір сидів коло віконця й роздивлявся краплі, що ковзали по склу. Чомусь у такі миті Звірові ставало сумно. Тоді він майстрував фігурки з паперу й підвішував їх на мотузочках під стелею. Вогник свічки або місячне сяйво відкидали від них химерні тіні на стіни. Подмух вітерця змушував їх до танцю, і тоді Звір тихенько наспівував для них якусь мелодію.

Звір дуже любив малювати. Його малюнки прикрашали стіни будиночка. А й справді, що ж іще робити довгими зимовими вечорами? Узимку Звір одягав свій улюблений барвистий шалик й обережно вибирався на вулицю. Увесь світ перетворювався у зацукровані фігурки. Акуратно перебираючись через засніжені доріжки, Звір виходив до озера й ковзав по льоду, наче мав справжнісінькі ковзани. Він кружляв у танці, наче сніжинка. Чорна волохата сніжинка з великими оченятами. Він кружляв і кружляв, доки не починали мерзнути лапки. Тоді він повертався додому та грів теплий липовий чай. Він пив чай і погойдувався у кріслі. І лише завивання хуртовини й рипіння крісла наповнювали звуками його домівку.

Навесні під вікном Звіра розквітали крокуси й гіацинти. Його будиночок  наповнювався пахощами ніжних квітів і талої води. Звір майстрував з паперу човники та пускав їх у далеке плавання  ручаями, увесь час поправляючи гілочкою, щоб камінці й купки не заважали їм пливти до озера. Він ще довго сидів на пеньочку, милуючись своїми човниками  й заходом сонця над водою.

Поступово ліс прокидався від зимового сну. Метелики починали тріпотіти над першими травинками, а на деревах розкривались весняні квіти. І Звір вилазив на дерево, щоб підставити першим променям сонця своє ніжне черевце. У травневі вечори він переносив подушечку на гілки й умощувався там, довго дивився на зорі, а тоді мирно засинав. Наближалось літо.

                              
© Copyright: Даниил Март, 2009

Коментувати...

Переклад з російської Галини Пагутяк
04.07.2009

Читайте також у рубриці: