Ілля Запорожець – нагадує мені людину з позаминулого століття, часів Гоголя та Марка Вовчка. Можливо, в попередньому житті він був Хомою Брутом, бо звідки така ледь насмішкувата, химерна мова, відчуття магії слова і тепла приязнь до людей та квітів? Хоч що би було попереду – він однаково готовий зустріти сонце і зливу.

Календула

Ось квіти Вам: лаванда, м’ята, майоран; 
Календула, що спать лягає разом з сонцем, 
І з ним встає.

1611 р., "Зимова казка”,  В. Шекспір.

Цьогоріч початок травня відзначився холодними вітрами й хльоскаючими навскіс дощами. Сонце вигравало за дрантям хмар, блимало на мить теплом, метеорологи закликали до терпіння. Поїздка, що довго обростала телефонними обіцянками, виштовхнула обважнілого за зиму Хлівнюка на площу між базаром та сірою брилою автовокзалу. Перетинаючи засмічену порожнечу асфальтового простору, він неквапно перебирав можливі рейси й години відправлення. Промацувались два: перший рівно о восьмій, другий – за двадцять восьма. Поки він жонглював числами, в калюжах почали з’являтися крапки дощу. У сутіні торби заграв телефон. Не зупиняючись, Хлівнюк винишпорив трубку-набриду, виловив й підніс до скроні.

- Ало, ало, не спиш? Їдеш? – прошелестів упізнаваний голос. 
- Так, беру квиток. Як під’їжджатиму – зателефоную. А ти... - уважна тиша почала видавати короткі гудки. – Та що ж ти... економний такий?!

Хлівнюк впустив телефон у прогалину сумки, смикнув білизну ручки і увійшов до автовокзалу. На сидіннях по теміні дермантину було розсаджено декілька тіл у вилинялих кофтинах, кіоски з пресою ще не ворушились продавцями. Коротка черга мовчки підчепила крайнього і через п’ять хвилин з лишком бадьора касирка вибила законний клаптик квитка. Сховавши папірець з ієрогліфами автотрансу в складку паспорта, Хлівнюк полічив хвилини, що залишались до посадки; в огромі вікна побачив як вздовж фасадів ринкових павільйонів торговці розчепірювали складані столи. Думка про звичайні ситні банани виштовхнула його під сплакану хустину неба.

Зліва від фруктового лотка метушилась літня пара, розкладаючи барвистим віялом купу пакетиків з фотопечатками садівничо-городньої флори. Не читаючи написів легко було впізнати оранжеві носи моркви, темно-рожеві кульки редиски. Хлівнюк з бананами в лівій руці захвилювався - з правого краю стола вигравали картинки декоративних квітів. Заворушив губами: “Портулак, ромашка садова, петунія, календула”. Узяв раптом усього по два. Перелічив продовгасті радощі, видалось замало – вибрав ще якісь незнайомі, по парі. Подобрілі продавці навперейми заторохтіли мудрощі садіння. Вдоволеним клієнтом він ступив у бік платформи на посадку. Цілу мандрівку насіння трималось дна сумки. 

Через два дні після повернення всі пакунки були розкриті, вільні кусні чорнозему довкола хати засіяні як прийдеться. Порізану красу пакетиків Хлівнюк не викинув до сміття, а ретельно запресував міцною прищепкою, поклав до комоду. "Коли все зійде, дістану, буду ходити довкола клумби й читати назви".

Через тиждень зійшла лише календула, до кінця місяця виткнулись сліпі пуп’янки. Усі ранки Хлівнюк вибігав з тиші сплячого будинку і, не відриваючи очей від рихлої зелені майбутніх квітів, швидко йшов до того, що ще не зійшло. Коли перший пуп’янок почав розтуляти оранжеве піднебіння, він відкрив у Яндексі декілька посилань від слова «календула» і з втіхою прочитав на одному з сайтів: “Календула, замінюючи шафран, чудово зафарбовує страви в оранжево-жовтий колір, надаючи їм неповторного терпкого присмаку, що вельми цінують не лише бідні, але й багаті гурмани”. 

© Copyright: Илья Запорожец, 2009

Коментувати...

Переклад з російської Галини Пагутяк
24.06.2009

Читайте також у рубриці: