Юрій Діхтяр

Мило врятує світ

1.
Святий Михаїл тупцявся на порозі бібліотеки. Назвати це бібліотекою було складно. Великий шмат райського саду, обгороджений штахетами й заставлений книжковими полицями довжиною в декілька сот метрів, і з десяток рядів. Сотні херувимчиків пурхали вздовж полиць, здмухуючи пил з книг, пильнували, щоб не завелись блощиці та пліснява.

Тут зберігалось усе, що було написане людьми за всю історію людства, починаючи від шумерських табличок з глини та єгипетських сувоїв папірусу й закінчуючи останніми виданнями, які ще пахли друкарською фарбою. Кожного дня сюди присилали пакунки з новими книгами, встановлювались нові стелажі, усі примірники вписували до каталогу, робота кипіла, не припиняючись. Читальнею слугувала галявина з альтанками, трояндовими кущами й кількома фіговими деревами, в чиїх кронах весело, проте не надто голосно, щебетали пташки.

Бог любив читати. Він читав майже весь час, читав усе: детективи, любовні романи, фантастику, науково-популярну літературу. Преси він не любив. Технічну літературу лише проглядав, для ознайомлення, та й була вона сухою й нуднуватою. Обожнював вірші й дитячі казки. Поблажливо посміхаючись, він перегортав праці усіляких гуманітаріїв, які міркували про мораль, добро і зло, етику та естетику, і власне, про самого Бога. Філософія розчулювала його так, як люблячих батьків розчулюють перші закарлючки їхніх чад.

Сценарїї він любив особливо. У Раю не було ані телебачення, ані кіно, позаяк не існувало електрики. Утім, це не заважало Богові, наділеному добрячою уявою, уявляти собі те, що могло б відбуватися на екрані. Хоча сценарії теж бувають різні. Але ми ще повернемось до цього...

- Боже, - несміливо покликав Святий Михаїл.

Бог сидів у своєму улюбленому кріслі-гойдалці, встромивши носа в книжку, що лежала в нього на колінах. Однією рукою погладжував бороду, іншою тримав кубок з нектаром. Бог не любив, коли його відволікали від читання. Якщо книжка виявлялась дуже цікавою, міг шпурнути пакетиком з солоними горішками, або навіть вперезати патерицею; через те відвідувач зупинився на безпечній віддалі.

Бог невдоволено закрив книгу, зняв окуляри й подивився на архангела.
- Ну, що там? Не розумію, невже так треба було мене відволікати? Вас тут сила-силенна нероб, кожен приставлений до свого діла, а я недаремно трудився шість днів, щоб відпочити на сьомий. Ти в курсі, що зараз ще день сьомий?

- Я нагадати лишень... Ви самі просили. На завтра обіцяли кінець світу. Треба вирішити декілька питань. Без Вас не можна.

Бог втомлено зітхнув.

- Ну припекло вам з цим кінцем світу. Усе спокійно, нормально, тихо. Втішайтеся райським життям. Та ні, усе тобі якісь інтриги, авантюри. Одним словом, захід переношу на невизначений час. Нектар будеш?

- Ви обіцяли, - вперся Михаїл. – Уже незручно переносити, ми вже сто разів відкладали. Ви обіцяли мені, що я буду організовувати все - друге пришестя, страшний суд і потім стану царем на Землі. То так Ви дотримуєтесь свого слова?

- Моє слово. Я його дав, я його і забрав. Дорогенький, ну, подумай, що я буду робити без людей, без цих графоманів. Залишусь геть без книжок. Хто буде писати книги, га? Ти лише послухай, які пристрасті, емоції, які почуття!!! – Бог почав гортати томик, підшуковуючи цитату.

- Не треба, будь ласка, – Михаїл знав, що цитата могла дотягтися аж до фіналу. - Але питання залишається відкритим, гаразд?

- Добре, добре, - сказав Бог, вмощуючись у кріслі, - це ж треба, на найцікавішому місці обірвали, - буркотів він услід архангелові. 

2.

Бог не завжди був завзятим читачем, перед тим він був письменником. Спершу з’явились мемуари про початок початку, які перейшли в посадову інструкцію для людей. Щоб люди змогли це прочитати, Богові довелось дати їм писемність. Йому так сподобалось писати, що він продовжив свою книгу історичним романом впереміж з повчальними оповідками. Трилогія закінчилась пригодницьким романом про єврея-авантурника із сумним фіналом. Бог чотири рази переписував його і залишався вічно невдоволеним то стилем, то мовою, то логкою розповіді під різними псевдонімами. Книга спершу не пішла, та після успішно проведеної PR кампанії розійшлась багатомільярдним накладом і досі вважається бестселером номер один.

Було ще декілька книг - Коран, філософсько-фантастична сага Бхагавадгіта, Книга Мертвих і навіть порнографічний шедевр Кама-Сутра, від якого він згодом відхрещувався.

На тому його письменництво вичерпалось, нові ідеї не з’являлись, старі здавались не такими цікавими, і він вирішив почитати, що пишуть люди. То був фатальний крок. Бог підсів раз і назавжди. Його вразило, скільки було в тому, що пишуть люди, життя. Ангели в Раю теж творили, але то були виключно грубі неотесані панегірики, що вихваляли Бога та його діяння, й вже так набридли Господу, що викликали в нього печію.

Книги людей були настільки емоційні, що Бог навіть сплакував над ними. Горе й радість, любов і ненависть, хитрість і благородство, смерть і народження – там було все, про що можна було лишень мріяти в стерилізованому від емоцій Раю. Бог наказав зібрати все, що було написано людьми, оголосив вічний сьомий день й заходився читати.

Він читав дні й ночі, переклавши всі клопоти на плечі ангелів, архангелів, херувимів, серафимів та іншої райської братії.

Читати вночі при світлі свічки було незручно, тож він оголосив у Раю вічний день, але згодом, під натиском мешканців, які постійно недосипали, здався, повернув ніч й читав, порипуючи своїм кріслом, у шахтарській касці з ліхтариком.

На Землі тим часом кипіли пристрасті, даючи поживу для написання дедалі більшості кількості книжок. Бог нарешті збагнув, навіщо він створив людей - аби ті створювали для нього чтиво. Бо раніше він не мав чіткої відповіді навіть для себе, а всі навколо не могли второпати, навіщо був потрібний увесь цей геморой – панькатися з цими тупими й злостивими створіннями, навчати їх, дбати про їхній приріст, облаштовувати Рай і Пекло. Як же було раніше спокійно на Небесах, поки Бог здуру не створив це непорозуміння.

Мешканці Раю одразу стали недолюблювати людей, постійно провокували всілякі паскудства, щоб дискредитувати їх в очах Бога, але Бог був незворушним (ото вже вдача! нізащо не визнає власних помилок), відтак усім довелося змиритися, хоча надія на обіцяний кінець світу завжди жевріла в їхніх серцях.

- Боже, народ питає, що з Армагедоном? - це вже з’явилась ціла делегація – Усі терміни пройшли, усі пророцтва втратили термін придатності, люди перестають у тебе вірити, на Землі бедлам та неподобство.

Бог порпався в ящику нових надходжень книг.

- Ану геть звідсіля!!! – гримнув він. – Та де ж він? Невже не прийшов?
- Що Ви там шукаєте? – поцікавився за спиною товаришів підлиза Самуїл. 
- Та ось не бачу чомусь сценарію останньої серії «Рози Марії». Згляньтесь, як я можу отак все знищити, не довідавшись, чи вийде Роза за дона Хуана, чи відшукається її дочка та чи упіймають вбивцю дона Карло. Ви жорстокі безсердечні істоти. Йдіть, не катуйте мого серця. О!!! Ось він !!! Усе, товариші, аудієнція закінчена.

Бог упав у крісло, надягнув окуляри, запалив і поринув у читання.

- Боже, - не вгавав Михаїл, - скільки серій залишилось?
- Звідки мені знати, але справа йде до розв’язки. Ось, послухай лишень: "Роза Марія плаче, її втішає Луїза, обійнявши за плечі ..."

Делегати почали помалу задкувати, щоб непомітно й чемно піти.

- Боже!!! - сказав Михаїл, - пообіцяй , що як тільки серіал закінчиться, зразу починаємо кінець світу. 
- Так, так, - відповів Бог, не відриваючись від читання, - йди , доки патерицею не дістав.
- Дивіться, Ви дали слово.

Бог різко махнув у бік Михаїла палицею, але не влучив. Михаїл передбачливо стояв віддалік.

3.

Якось Богові підкинули ідею, як заразом убити двох зайців – й кінець світу провести й без книг не залишитися. Швиденько запровадили амністію й виписали з Пекла два товарні вагони класиків. Спеціально для них побудували дванадцятиповерховий будинок з усіма зручностями, видали картки на посилене харчування, і навіть звільнили від громадських робіт. Паперу й пер було вдосталь. Шкрябайте на здоров’я.

Однак цей геніальний план завершився повним провалом. Навіть наймаститіші динозаври не могли вичавити з себе жодного рядка. Тихе болото Раю не спонукало до натхнення. Покректавши у творчих муках, писаки зірвались з ланцюга. Одні напивались нектаром, блювали в райських кущах, затівали бійки й горланили вночі безбожні частівки. Інші впали в депресію й намагались накласти на себе руки, треті просились назад до Пекла.

Граф Толстой з самого рання вилазив на кипарис і лаяв на всі боки християнство, Пушкін з Лермонтовим кидались рукавичками, стрілялись на дуелі, а вечорами розхристані й напіводягнені ганялись за негарними черницями. Гітлер, що потрапив сюди за " Майн Кампф", відразу склепав соціал-демократичну партію й почав готуватись до війни. Рембо намагався кожного разу вщипнути за сідниці ангелів, що проходили повз нього, за що був нераз битий, і навіть кілька разів пускав очима бісики самому Богові. Маркс з Ніцше розмалювали всі вбиральні написами "бог помер" та "релігія- опіум для народу". Цвейг з Ремарком взагалі відкрили підпільне казино.

Мешканці Раю зітхнули з полегшенням, коли всіх писак уночі повантажили у вагони й відправили назад до Пекла, й було видано указ про недопущення до Раю письменників, художників та іншої богеми. Лише іноді викликали акторів, які в ролях читали Богові, коли очі у того геть втомлювались.

- Боже, я чув, що сьогодні Ви отримуєте сценарій останної серії вашого серіалу, - Святий Михаїл нервово посмикував крилами. 
- От п’явки, - Бог закрив томик віршів. – Вже отримав і вже прочитав. І що? 
- Як там Роза? Вийшла заміж?
-Так, - пожвавішав Бог, - вийшла!! І в них має з‘ явитися малятко, усе закінчилось добре... люблю, коли хепі-енд. А чого це ти питаєш? 
- Я з приводу кінця..
- Якого кінця?
- Світу. Ми домовлялись – Ви дочитуєте серіал і даєте добро. 
- Правда? - Бог нервово сіпав бороду. – Щось такого не пригадую. 
- Ось я прийшов нагадати. 
- А давай завтра, га?
- Вибачте, що перебиваю, куди ставити ящики? - ангел в спецівці простягнув Богові папери. – Ось тут іще розпишіться. 
- А що там новеньке? - поцікавився Бог.
- Нові Паланік, Коельо, Марініна, підшивка "Хастлера" за цілий рік, збірники детективів, поетичні альманахи. Та хіба все запам’ятаєш.Тисяча двісті сорок вісім книг...
- Це добре, - сумно мовив Бог, з надією подивившись на Михаїла. – І ви хочете мене усього цього позбавити?
- А ще, - пожвавішав кур’єр, - там сценарій першої серії нового серіалу "Квітка кохання». Аргентинці почали знімати, кажуть буде більш як тисяча серій. Це продовження «Квітки пристрасті», пам’ятаєте?

Михаїл приречено поплівся геть, бракувало ще дістати по спині патерицею. 
- Я обіцяю! - кричав Бог йому вслід, - серйозно, ось дочитаю й відразу ж кінець світу! Одразу!! Даю слово! Слово даю!!
  

© Copyright: Юрий Дихтяр, 2009

Коментувати...

Переклад з російської Галини Пагутяк
18.06.2009

ТАКОЖ У ЦІЙ РУБРИЦІ: