Лікнеп
Не підписуйте цей договір!
Низка юридичних гачків, на які хитрий вітчизняний видавець хоче підчепити автора, нищить і видавця, і автора, і українську літературу
![]() |
Зиск українського видавця перевищує авторський гонорар письменника більш ніж у 10 разів |
Вступ (можна пропустити його і «Чому не пише Прохасько» і відразу перейти до юридичних порад)
Уявімо на хвилинку, що ви майстер, і замовник пропонує зробити ремонт його магазину. Капітальний ремонт приміщення може тривати близько року, однак, за все про все він обіцяє вам… тисячу гривень. І не просто так, а з умовою, що цю суму він буде сплачувати упродовж п’яти років: скажімо, по 200 гривень на рік. «Однак, якщо ремонт сподобається клієнтам, і їх до мене прийде багато, -- кажете вам замовник, -- я обіцяю вам платити по чотири відсотки з кожної покупки, яку зробить клієнт у моєму магазині». Ви погодитеся на такі умови?..
Тепер словосполучення «ремонт магазину» замінимо словами «написати книгу». Замовником буде видавець, а виконавцем робіт – ви, автор книги. Як бачимо, змінилося небагато, проте уявіть, що переважна більшість українських авторів погоджуються на такі, прямо скажемо, кабальні умови. У чому тут річ?
Звичайно, скажете ви, книга і ремонт – це різні речі, які не можна порівнювати. Книгу пишуть для того, щоб реалізувати себе, самоствердитися. Ремонти ж ідуть робити лише тоді, коли хочуть заробити. Однак, навряд чи хтось буде заперечувати, що на совість приклеєні шпалери, покладений паркет чи врізаний у трубу вентиль є чимось гіршим, ніж талановито написана книга. Чи можна самоствердитися, роблячи ремонти? Чому ні? Проте людей, які здатні якісно працювати, небагато. А хороших письменників ще менше.
Чому ж за ремонт, який триває рік, майстер заробляє 15 тисяч доларів, а за книгу, яку автор два роки пише ночами, українське видавництво пропонує йому в сто разів менше?
НЕВЖЕ В УКРАЇНІ У СТО РАЗІВ ЧАСТІШЕ РОБЛЯТЬ РЕМОНТИ, НІЖ ЧИТАЮТЬ КНИГИ?..
Та ніби ні. Статистика свідчить, що на тлі східноєвропейських держав Україна в показниках книгочитання виглядає не так уже й погано (за даними GFK-Ukraine та Українського книжкового проекту ). Книги читають і купують. Провідні українські видавництва, такі як «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Фоліо», «Софія» щодня оперують мільйонами гривень. Крім того, український видавець указом Президента позбавлений необхідності платити ПДВ та податок на прибуток. Усе необхідне для своєї діяльності – фарбу, папір, обладнання, він має право закуповувати за кордоном без сплати ввізного мита.
Український видавець їздить на новій іномарці, живе в особняку або просторій квартирі з євроремонтом, двічі на рік відпочиває у Туреччині і категорично відмовляє в усіх цих задоволеннях своєму авторові.
РЕЗУЛЬТАТ: ОСТАННІЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ ВИЗНАВ НАЙКРАЩОЮ КНИГОЮ РОКУ ГЕОГРАФІЧНИЙ АТЛАС
Чому ж українські автори, незважаючи ні на що, погоджуються видавати книги? Вони шкодують видавців чи їм начхати на гроші?
Чому не пише Прохасько?
«Прохасько дуже талановитий але лінивий, -- сказала мені Оксана Забужко під час інтерв’ю. – Він не хоче писати!»
«У нас із Прохаськом договір, -- говорив мені під час поїздки з Івано-Франківська до Львова пан Іваночко, власник «Лілеї-НВ». – Але він не поспішає писати книгу. – «Ви платите йому гроші, і він не пише?» – здивувався я. – «Ні, я не плачу. Наш договір про те, що я видам його книгу, коли він напише».
«Я б з радістю погодився писати книгу, якби мені за це платило видавництво, -- сказав у бесіді телефоном Тарас Прохасько. – Нехай би навіть задали тему – я й на це погоджуся. Головне, щоб не казали, як писати».
Видавці не хочуть платити навіть такому авторові як Прохасько.
І ще одна асоціація:
Спробуйте взяти в магазині книжку і сказати продавцеві, що оплатите її тільки тоді, якщо вона вам сподобається і то – частинами упродовж 5 років, -- щороку по 20 процентів від її вартості. У кращому разі вас пошлють, у гіршому – дадуть межи очі «Великою радянською енциклопедією».
ТЕПЕР, КОЛИ МИ ОЗНАЙОМИЛИСЯ ІЗ СИТУАЦІЄЮ НА РИНКУ, -- ДО ДІЛА
ЗМУСИМО ВИДАВЦІВ ПЛАТИТИ!
Дуже мало молодих авторів зовсім не мають амбіцій або ж не мріють побачити на полиці поруч із прізвищами Кінга, Забужко чи Жадана і своє, надруковане на корінці. Книга — дуже важливий матеріальний стимул для автора. Тому для початку можемо порадити дуже крамольну річ: можна погодитися на всі умови видавця, крім тих, про які йтиметься нижче.
Гроші хороші.
Більшість видавців пропонує авторові укласти з ним юридичну угоду. Новачкові, який ніколи раніше не бачив подібних текстів, може запаморочитися в голові хоча б від фрази «автор передає видавництву виняткові права на розповсюдження, переклад, адаптацію, переробку для кіно чи для постановки на сцені без будь-яких географічних обмежень усіма можливими мовами свого твору». «Яке чудо! -- подумає автор. -- Вони збираються видавати мою книгу в усьому світі! Перекладати її всіма мовами!» Проте реальність може виявитися іншою: видавництво може взагалі НІКОЛИ НЕ ОПУБЛІКУВАТИ КНИГУ, а в разі, якщо до вас звернуться інші видавці чи кінопродюсери, ви не матимете на неї уже жодних прав.
Подібні казуси трапляються не лише з новачками, а й із «зубрами» літератури. Нещодавно у розмові зі мною Василь Шкляр скаржився на те, що передав видавцеві свій новий твір, але той не поспішає його друкувати. «Навіть не знаю, що з ним тепер робити, -- бідкався один з найвідоміших українських письменників. -- Мені заплатили добрі гроші, тож не дуже хочеться їх повертати».
Для менш відомого автора подібний інцидент може завершитися ще більш неприємно, адже НОВАЧКАМ ЗАЗВИЧАЙ НЕ ПЛАТЯТЬ АВАНСІВ. Дуже показовою ілюстрацією до цього є витяги із договору, який «після тривалих дискусій» ухвалило видавництво «Смолоскип» (нагадаю, що це видавництво має власний досить авторитетний конкурс, який визначає перспективних молодих літераторів, поетів, науковців). Отож, от що, окрім дуже скромної грошової премії, пропонує переможцям конкурсу видавництво:
“За перше видання та всі можливі перевидання Книги упродовж дії Договору (3 роки) Видавець не сплачує Правовласнику жодних коштів. Авторським гонораром вважаються примірники Книги, котрі мають бути передані Правовласнику відповідно до пункту 5 даного Договору.”
Се означає, що видавці розрахуються із автором його ж книжками. “Смолоскип” пропонує авторові сто примірників. Що з ними робити далі — роздавати, здавати до крамниці чи продавати самотужки на вулиці — турбота автора. Дякуй, що відзначили й видали книгу.
Переважна більшість видавців, однак, таки пропонує авторові відсоток від продажу книги. Проте тішитися тут не вийде. Реальні суми такої винагороди можуть бути значно меншими, ніж тисяча преміальних від “Смолоскипу”, та й чекати їх доведеться часом кілька років. Скажімо, “Культове видавництво Кальварія” за наклад до трьох тисяч примірників давало авторові чотири відсотки від відпускної ціни видавництва. Що таке “відпускна ціна видавництва”? -- це ціна, за якою видавництво віддає книгу реалізаторам. Для того, щоб її орієнтовно порахувати, слід поділити ціну книжки в маленькому магазині на два, а в книжковому супермаркеті — на чотири (там зазвичай торговельна націнка вища).
Тепер приклад: у книжковому супермаркеті на полиці ваша книжка стоїть із цінником 40 гривень. Ділимо на чотири. Отримуємо відпускну ціну видавництва — 10 гривень. Якщо у вас у договорі є фраза “чотири відсотки від відпускної ціни видавництва”, то ви повинні отримати з цієї книги... 40 копійок.
Сорок копійок за книгу, яку продають за 40 гривень…
За стотисячного накладу видавництво зобов'язане було б перерахувати вам непогану суму — 40 тисяч гривень. Проте в Україні таких накладів не буває. Стандартний тираж — близько 2 тисяч примірників. Його продають часом упродовж 5 років. Тобто, реально за свою книгу ви отримаєте 800 гривень, і то не відразу, а, скажімо, по 170 гривень на рік. Весело?..
Скільки ж видавець матиме «навару»?
Собівартість книги – це приблизно половина її відпускної ціни. У собівартість входить оплата праці усіх робітників, вартість паперу, друку, електрики й кави в офісі. Решта – прибуток видавництва. Якщо взяти нашу книгу із відпускною ціною, умовно, 10 гривень, то собівартість її буде на рівні 5 гривень. Нехай шість (нагадую, розрахунок умовний, реально все залежить від курсу гривні щодо долара, інфляції, кон’юнктури тощо). Помножуємо 4 на 2000. Отже, за скромні дві тисячі примірників видавець отримає вісім тисяч прибутку.
ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО ВИДАВЕЦЬ У БУДЬ-ЯКОМУ РАЗІ МАТИМЕ З ВАШОЇ КНИГИ МІНІМУМ УДЕСЯТЕРО БІЛЬШУ СУМУ, НІЖ ВИ!
Якщо вашу книгу погодилися взяти до друку, значить, вона того варта. Слова видавця «Я ризикую» сприймайте філософськи. Адже З ВАШОЇ КНИГИ В БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ ВИДАВЕЦЬ ОТРИМАЄ ЧИМАЛИЙ ЗИСК!
ВОНИ ПАРАЗИТУЮТЬ НА МАРНОСЛАВСТВІ, ЮРИДИЧНІЙ НЕГРАМОТНОСТІ ТА РОМАНТИЗМІ АВТОРІВ.
У договорі з «культовою» «Кальварією» ідеться і про те, що автор за умови, якщо книгу видано більш ніж тритисячним накладом, отримає уже по 10 відсотків з відпускної ціни кожної книги. Проте це примара – такі наклади мають близько 10 відсотків українських художніх книжок. Яка імовірність того, що саме ви потрапите в цей «щасливий десяток»?
Видавець повинен платити авторові принаймні 10 процентів від відпускної ціни видавництва, незважаючи на наклад.
ЦІ ГРОШІ ВИДАВЕЦЬ ПОВИНЕН СПЛАТИТИ ВІДРАЗУ! І НЕ ХВИЛЮЙТЕСЯ – ЗА НАКЛАДУ В 2 ТИСЯЧІ ВИДАВЕЦЬ НЕ РОЗОРИТЬСЯ.
Проте як дізнатися про наклад?
Питання накладу
На книжках тієї ж «Кальварії» наклад передбачливо не зазначено. І видавці не поспішають наводити його в договорі. В українській пресі заведено множити реальний наклад на три чи на десять – за більший тираж рекламодавець платить більше. У книговиданні ситуація з точністю до навпаки. Що менший вказано наклад, то менше доведеться заплатити авторові. Хоча ці витрати не перевищують зазвичай 10 процентів, однак, деякі видавці готові економити навіть на такому дріб’язкові.
Реальний тираж видання можна дізнатися лише тоді, коли підняти документи друкарні, в якій надруковано книгу. Навряд чи автор зможе це робити, адже видавництво і друкарня зазвичай – партнери, і не стануть розкривати комерційних таємниць одне одного. А подавати задля встановлення істини до суду наважиться не кожен літератор (принаймні досі про такі випадки ми не чули).
Більшість стандартних договорів, складених видавцями, скромно мовчать про тираж книги. Скасуємо цю практику.
ОБОВ’ЯЗКОВО ВИМАГАЙТЕ, ЩОБ ВИДАВЕЦЬ ВКАЗАВ У ДОГОВОРІ ТИРАЖ!
Це змусить видавця двічі подумати перед тим, як вас ошукати. Аргументи на кшталт «це стандартний договір, і ми його не змінюємо ні для кого» сміливо відкидайте. Договори створені для того, щоб домовлятися між собою. В іншому разі це називають «ультиматумом». Якщо видавець не погоджується на цю умову – значить, він не чистий на руку, і мати з ним справу не варто. Є ще один убивчий аргумент: «Стандартні договори – для стандартних людей, шановний пане N. Але ж ваші автори не стандартні, правда?»
Мовне питання
Повернемося до того, з чого починали статтю. До мовного питання. Зазвичай у договорі видавець намагається «забити» усі можливі права на твір. У вас захочуть мати права на видання усіма можливими мовами, екранізацію, переробку, тощо. Відмовляйтеся! Зазвичай жодного з цих прав український видавець не здатен реалізувати, проте, він намагається забрати їх у вас. СПРАВА ВИДАВЦЯ – ВИДАТИ КНИГУ БОДАЙ ОДНІЄЮ МОВОЮ. Решта – предмет окремих договорів.
Можна дозволити видавцеві пропонувати книгу іншим видавництвам, продюсерам тощо, однак, у разі такої домовленості слід віддати видавцеві відсоток від суми, за яку продали книгу. Вони хочуть половину, погоджуватися чи ні – справа ваша. Можна сперечатися і щодо цього відсотка і зменшувати його до 20 процентів, але менш ніж на половину не слід погоджуватися в будь-якому разі.
Якщо видавець таки бажає «забити» право на всі мови, вимагайте в нього, скажімо, на десять відсотків збільшити ваш гонорар за кожну з них. Нагадаю, що мов у світі понад 200…
Терміни, терміни…
«ЯКЩО ВПРОДОВЖ … МІСЯЦІВ ВИДАВНИЦТВО НЕ ВИДАЄ КНИГУ, ВСІ ПРАВА НА НЕЇ ПЕРЕХОДЯТЬ ДО АВТОРА». Такий рядок у договорі врятував би від гризот Василя Шкляра. Порятує він і вас.
Зазвичай видавці хочуть укласти договір на якнайдовший термін. Деякі українські видавництва, наприклад, «Кальварія», пропонують безпрецедентну річ – договір на весь термін дії авторських прав. Згідно із законодавством, це весь термін життя автора плюс іще 70 років після його смерті. Навзаєм видавництво обіцяє опікуватися автором до скону.
НЕ ВІРТЕ І ВИКИНЬТЕ ТАКИЙ ДОГОВІР ДО СМІТНИКА АБО НАДІШЛІТЬ НАМ!
Оптимальний час дії договору – три роки. Максимум – п’ять. На більше не погоджуйтеся за жодних умов!
Відповідальність теж поділимо, чи як?
Ось договір «Смолоскипу» із чудовою юридичною пасткою: «У випадку, якщо одна зі Сторін порушить свої зобов’язання і гарантії по цьому Договору, друга Сторона матиме право на компенсацію завданих їй збитків у повному обсязі згідно чинного законодавства України». Тобто, не платячи нічого авторові, видавець сподівається «в разі чого» ще й стягнути з нього свої ймовірні збитки.
І ще один пасаж із цього ж документу: «Правовласник гарантує, що підписанням цього Договору він не порушує авторських та суміжних прав третіх осіб, а у випадку виникнення претензій до Видавця або судового позову з приводу порушення ним авторських та суміжних прав третіх осіб, в зв’язку з виконанням цього Договору, Правовласник візьме на себе врегулювання відповідних претензій, у тому числі у судовому порядку і захистить Видавця від будь-яких претензій з цього боку».
Тобто, в разі, коли хтось подасть на видавництво до суду через твір, всі тяжби ляжуть і матеріально, і морально, на бідного автора.
Ось як теж саме питання прописане у договорі «Клубу сімейного дозвілля»: «Видавець звільняє Автора від будь-якої відповідальності, яка є наслідком будь-якого позову з приводу того, що публікація або продаж Видань Видавцем або особами, які отримали від нього ліцензію, є порушенням законодавства будь-якої юрисдикції».
Відчуваєте відмінність?..
Післямова. Поганий видавець -- хороший видавець.
Той, хто вважає, що мета цієї статті -- образити чи принизити українського видавця, глибоко помиляється. Ця стаття покликана допомогти і, врешті, врятувати українського видавця від катастрофи, до якої він вперто прямує. Катастрофи нечитання, адже як влучно зазначив арт-критик Анатолій Ульянов, «Не існує якісної літератури за 800 гривень». Немає якості – не буде читачів.
Можливо, мені пощастить, і бодай один видавець не облає мене популярною лексикою і не побіжить до знайомого судді, а замислиться над тим, що тут написано. Можливо, мені дуже пощастить, і видавець дещо змінить у своєму ставленні до автора. Я навіть не сподіваюся на те, що ця стаття спонукає когось із вас, видавці, скоригувати на користь літератора кілька пунктів свого «стандартного» договору.
А тепер невеличка мораль (її можна вважати за тест):
Поганий видавець:
*Не читає навіть того, що сам видає.
*Вважає, що чим менший гонорар отримає автор, тим краще йому вдаватимуться нові твори.
*Переконаний, що презентації та іншу промоцію автор повинен влаштовувати сам, бо ж це йому треба, і взагалі, якщо «творцю» показати його справжнє місце, він буде більш вдячним видавцеві.
*Сконцентрований переважно на вибиванні пільг в уряду та самопіарі.
*Впевнений, що прив’язати до себе автора кабальною угодою надійніше, ніж матеріально й морально його підтримувати.
*Знає, що книги щойно померлого автора продаються краще, ніж книги ще живого, і тому своїми діями намагається якнайшвидше загнати всіх своїх авторів до могили.
Шановні видавці! Ставтеся до авторів із повагою, допомагайте їм морально і матеріально – і вони ніколи вас не покинуть, а крім того, ДОПОМОЖУТЬ ЗАРОБИТИ НАБАГАТО БІЛЬШЕ, НІЖ КАБАЛЬНІ УГОДИ.
Пишіть на text-context(пес)ukr(крапка)net
Петро ЯЦЕНКО
08.03.2009