Літпрактикум

Тренд для книги. Про що писати у 2009? (з продовженням)
Бізнес на дітях, героях, антигероях та інші подробиці...

Перо, ручка чи ноутбук не врятують від питання: яка література потрібна людям?

Перо, ручка чи ноутбук не врятують від питання: яка література потрібна людям?

«Ви могли б написати казку?» -- звернувся до мене один із українських видавців. «Чому саме казку?» -- запитав я. -- «Дитяча література зараз дуже добре продається».

Справді, на «дитячому форумі видавців», який щовесни організовує Олександра Коваль, покупців не менше, ніж на традиційному Форумі. Беруть усе — тоненькі абетки за 30 гривень і збірки пісень, надруковані українською у Китаї. До кожної приліплене навіть китайське «піаніно» на батарейках, здатне назавжди відбити в дитини смак до музикування. Проте й це не біда — воно швидко ламається...

Отож, не будемо відходити від теми. Українські батьки радше викладуть 80 гривень за яскраву книжку з дитячим піаніно, ніж заплатять стільки ж за два томи фантастики. Діти — наше майбутнє, їм ще треба навчитися читати, словом, усе зрозуміло.

Не дивно, що молоді й старшого віку українські літератори забувають про наркотичні візії, подробиці згвалтування та блювотину з олів'є, яку вони оспівували ще рік-два тому й беруться писати про рожевих пупсиків та добрих сонечок. І на журналістське запитання, чому вони почали це робити, українські письменники абсолютно сердечно дадуть відповідь на кшталт: «Ми все одно ще діти». 

Звичайно, в тому, щоб заробляти, пишучи книги для дітей, немає нічого поганого. Та й оплачують українські видавці роботу літераторів дуже скупо — тут не розживешся.

В усі часи популярними залишатимуться детективи. Ними в нас промислово займається Андрій Кокотюха, і виходить в нього незле.

Авторові, який пише детективну літературу із маніяками, пострілами, мільйоном баксів у валізці та зв'язаною по руках і ногах красунею слід приготуватися до того, що все перелічене він побачить на обкладинці книги поруч зі своїм іменем, щедро залитим чи то кетчупом, чи то кров'ю. Якщо він про це не пише, він все одно побачить все вищенаведене на обкладинці. Класика жанру, знаєте...

Дитячу літературу й детективи ми вже згадали. Рухаємося далі.

Героїчна література. У пошуках українського героя плідно працює конкурс «Коронація слова». Навіщо потрібен Україні герой, пояснити неважко, тож залишаються дрібниці — створити героя. Нехай він буде бандерівцем, який у сраці має всю радянську армію і успішно відстрілюється від чекістів, рушаючи на «Віллісі» в неозоре майбуття (привіт панові Вільчинському!). Можливо, він буде матюкатися, наче... гм... герой Подерв'янського. Можливо, він сидітиме в якійсь науковій лабораторії і досліджуватиме черепки Трипільської культури, на яких написано курс долара у 2010 році... Політ фантазії обмежує лише брак часу. 

Увага! Герой не повинен бути політиком, євреєм або гомосексуалістом — не зрозуміють. Хоча, якщо ліричний герой втілить у собі відразу три ці якості, хтозна-хтозна... 

Львівське «Видавництво старого Лева» оголосило конкурс, в якому можна навіть позмагатися в суміші героїчного та дитячого керунків: герой книги мусить бути українцем із видатними здібностями на кшталт казкового Котигорошка. Ніша досить вузька, тож авторам доведеться впріти, щоб написати твори під це завдання. Проте дорогу подолає той, хто йде. 

На противагу героїчній стезі шляхом до успіху може стати й занепадницька література. Плюс цього напрямку в тому, що натхнення можна черпати відрами з телевізора. Недоліки — читати про те, як тяжко жити в умовах пострадянського синдрому помноженого на світову економічну кризу та розруху в головах (пострадянський синдром у кубі) будуть хіба що вдячні іноземці. Маяком може служити «Пікнік на льоду» Андрія Куркова, над яким проливає сльозу чи не весь західний світ і навіть... китайці...

Продовження.

Коментувати...

Петро ЯЦЕНКО
26.02.2009

Читайте також у рубриці: