Співець революції

Жадан: "Я вiльний художник"
автор розказав "Контексту" про технологiю написання генiальних вiршiв, заробiтки й наркотики

Сергій Жадан стверджує, що одна з основних проблем сучасної української літератури - незнання реальності.

Сергій Жадан стверджує, що одна з основних проблем сучасної української літератури - незнання реальності.

Лаконiчний у словах та продуктивний у текстах, Сергiй Жадан являє собою добрий приклад сучасного українського письменника. Вiн дружить iз читачами, видавцями та основами пiару. Лiричний у своїх раннiх вiршах, вiн останнi роки пише прозу iз елементами соцiального протесту. Твори Жадана найкраще порiвняти iз зображенням Че Гевари на футболцi: це дух свободи, який можна придбати, поносити й вiддати комусь iншому, як набридне.


"Контекст": Сергiю,  вас разом iз Юрiєм Андруховичем та Оксаною Забужко вважають авангардом сучасної української лiтератури: ви часто свiтитеся у ЗМI, вашi твори видають за кордоном, ви подорожуєте...

Сергій Жадан: (Смiється). Як ви сказали? Авангард? Я не маю жодного стосунку до авангарду! Так, я люблю подорожувати -- це позитивна риса людини, тим бiльше, письменнику краще побiльше бачити життя. Побiльше з ним стикатися. Свою першу прозову книгу "Бiг Мак" я писав усю за кордоном. Їздити бажано, хоча й не обов'язково: можна сидiти в квартирi, а можна -- подорожувати. Головне -- не впадати в крайнощi. Менi не подобаються позицiї тих письменникiв, якi заперечують вiдкритiсть українцiв до свiту, i менi не подобається зайвий космополiтизм. Так, я можу писати в дорозi так само, як i сидячи вдома. Менi не заважають гамiр чи стороннi люди. Беру з собою ноутбук i строчу в поїздах, лiтаках, на вокзалах... От, наприклад, "Анархiю в Українi" я писав у Варшавi... Коли в мене йде текст -- нiщо не може завадити цьому процесу.

"Контекст": Тобто, Жадан -- людина, яка може писати "в будь-якому положеннi"? Знахiдка для видавцiв!

Сергій Жадан: Свої книжки я справдi робив дуже по-рiзному. У мене був контракт iз одним видавництвом на написання чотирьох книжок... Знаєте, зараз багато хто розповсюджує страшнi чутки, що видавництва укладають iз письменниками кабальнi угоди, змушують їх видавати ледве не по книжцi за пiвроку... Це дуже перебiльшено, м'яко кажучи. Коли я уклав контракт, то за два роки справдi зобов'язався зробити чотири книги, та двi з них у мене вже були готовi! Нiхто нiчого неможливого вiд мене не вимагав.

Рiк для написання книжки, на мою думку, достатнiй термiн. Та зараз я не зв'язаний жодними угодами. Я -- вiльний художник. (Смiється.)

"Контекст": То яким чином ви заробляєте не життя? Нашi лiтератори нарiкають, що вижити завдяки тiльки гонорарам в Українi неможливо.

Сергій Жадан: Ну, по-перше, це данi застарiлi, хоча... з гонорарiв за книжки жити справдi важко . Але праця письменника -- це не тiльки вiдсотки видавництва, а й оплачуванi виступи, якiсь окремi публiкацiї, спiвпраця з рiзними виданнями... У сукупностi, за все це можна жити. Чесно кажучи, я не знаю, чи всiм письменникам видавцi платять так само, як менi. Знаю лише, що такi розцiнки вони приховують та замовчують. Загалом, ситуацiя iз оплатою письменницької працi в нас покращується, але не кардинально й не динамiчно. Це, на жаль залежить не так вiд якостi письменникiв та лiтератури, як вiд ринкових чинникiв.

Свого часу у мене була робота, я викладав в унiверситетi, i мене це страшно напружувало: ця необхiднiсть ходити на лекцiї, щоденнi обов'язки, необхiднiсть коритися керiвництву... Згодом я зрозумiв, що можу вже забезпечити себе лише завдяки лiтературнiй працi. Зараз у мене немає жодного графiку чи розпорядку.

"Контекст": Вашi книги регулярно отримують рiзноманiтнi лiтературнi нагороди, а минулого року ви були вже навiть членом журi лiтературного конкурсу "Книга року Бi-бi-сi"...

Сергій Жадан: Так, вони запрошують до журi переможця попереднього року. Та в українських умовах усi цi нагороди насправдi нiчого не значить, бо в нас немає серйозних авторитетних конкурсiв. Усе компрометують через плiтки, якiсь брехнi... Заздрiсть - характерна ознака людей, якi мають в нас стосунок до лiтератури та мистецтва. Було б ризиковано стверджувати, що українцi загалом є заздрiсною нацiєю, але так iнодi хочеться це сказати!..

"Контекст": Якщо читати вашi книги, вимальовується образ автора як такого молодого хулiгана, любителя спиртного та наркотикiв...

Сергій Жадан: Я не був хулiганом. Я добре вчився в школi, ну, там пиво пив. Ходив на футбол, брав участь у бiйках -- як i всi пiдлiтки свого часу.

"Контекст": Знаю, що значну роль у вашому захопленнi саме лiтературою вiдiграла тiтка...

Сергій Жадан: Так, Олександра Ковальова, -- вона професiйна лiтераторка, член Спiлки письменникiв України. Ми часто спiлкувалися. Коли у вас у родинi є поет, то це не виглядає екзотичним. Вона давала менi книги, слугувала взiрцем... Коли я в 10-11 класi почав писати першi вiршi, вона критикувала, радила щось -- i це була конструктивна критика. Тiтка допомагала менi i з першими газетними публiкацiями. А потiм я приїхав до Харкова поступати в педагогiчний iнститут, де вона викладає. До того часу я виграв республiканську олiмпiаду з лiтератури, i мiг поступити на цю спецiальнiсть у будь-який вуз.

"Контекст": Можна сказати, що ви хотiли бути ближче до тiтки?

Сергій Жадан: Нi! (Смiється). Просто я рухався шляхом найменшого опору. Це все було мало усвiдомленим. Але тепер не шкодую: у нас була дуже хороша кафедра нiмецької мови, бо ж я навчався на українсько-нiмецькiй фiлологiї. Крiм того, поступивши, я зустрiв друзiв, з якими органiзував у 1992 роцi "Червону фiру" - лiтературну групу, яка проiснувала до 1997 року. Тодi був перiод лiтературного пiднесення, "Бу-Ба-Бу" гримiло, от i ми з однокурсниками вирiшили таке щось зробити.

"Контекст": З чим ви пов'язуєте популярнiсть ваших творiв?

Сергій Жадан: Не знаю, з чим пов'язати... Складно вiдповiсти. Та й ця популярнiсть доволi умовна, вiдносна, щоб якось оцiнювати її. В українськiй лiтературi доволi нескладно стати популярним. Будь-яка активнiсть на цьому "голому полi" стає помiтною, тому що багато лiтературних нiш не зайнятi. Не знаю, яку нiшу я займаю, тим бiльше що зараз багато людей плутають мої твори iз популярною лiтературою. Вони вважають, що коли Жадан продається у всiх книгарнях та в супермаркетах, то це -- масова лiтература. Але ж це не так! Я не пишу масової лiтератури!

"Контекст": Спершу ви все ж стали вiдомими як поет. Перейти на прозу було складно?
 
Сергій Жадан: Перехiд вiд вiршiв до прози вiдбувся органiчно, i зараз проза й вiршi в мене спiвiснують. Я можу писати одночасно те й iнше, багато публiкую. Проте як вiршi, так i прозу можу писати лише пiсля певного марудного перiоду пiдготовки, осмислювання, формування нюансiв. Коли я сiдаю вже писати, то я досить чiтко уявляю, що я буду писати. Усе залежить вiд сконцентрованостi: якщо вона є, то виникають якiсь iдеї, думки. Коли вони вже сформованi в головi, то швидко все переношу на папiр. довго виношую та складаю. Якiсь осяяння трапляються дуже рiдко.

"Контекст": Останнiм часом ви пишете сценарiї, а кiлька рокiв тому зробили вiршовано п'єсу. Кажуть, у цiй постановцi грала ваша дружина. 

Сергій Жадан: Колишня дружина. Але про це не потрiбно писати. Нi, я не закритий у спiлкуваннi, просто не люблю, коли люди залазять на мою територiю. Це речi, якi я не вважаю за потрiбне декларувати та озвучувати: сiм'я, полiтика, релiгiйнi переконання. Усе, про що я хочу сказати, можна знайти в тому, що я публiкую.

"Контекст": Гаразд, будемо вiдштовхуватися вiд цього. У ваших останнiх творах є виразнi соцiалiстичнi "прибамбаси": засудження капiталу, змальовування побуту "трудящих". Це вiдповiдає вашим особистим переконанням чи це -- гра?

Сергій Жадан: Це, можливо, справдi те, що вiдповiдає моєму баченню свiту. Україна зараз у фiговому станi: iнфляцiя, безробiття, бiднiсть... Я, звичайно, чудово розумiю, що буржуазiя чхати хотiла на мої вiршi. Але як громадянин я негативно ставлюся до тих процесiв розшарування й накопичення нереальної кiлькостi капiталу в одних руках. Я свiдомий того, що роль письменника зараз далеко не така, як була на початку чи в серединi ХХ столiття. Змiнилися соцiальнi розклади, лiтература вiдкинута на маргiнес, втратила важелi впливу. Наївно було б вiрити, що письменник має якусь велику вагу у суспiльствi. Людство не стало гiршим -- нi. Просто це наслiдок природного процесу: телебачення  та iнтернет зробили кумирами телеведучих та полiтикiв. З iншого боку, в таких умовах цiкавiше працювати: коло читачiв звузилося, але їхня вимогливiсть збiльшилася. Хоча, тепер стало бiльше людей, якi цiкавляться не так лiтературою як "мас-медiйним простором": якщо щось або хтось популярний, його купуватимуть автоматично.

"Контекст": Сергiю, я не можу не поставити вам це запитання: у вас герої п'ють та курять марихуану. Дехто з моїх знайомих стверджує, що бачив вас у не зовсiм "притомному" станi.

Сергій Жадан: Ви хочете мене запитати, чи я вживаю наркотики? Я не дам вiдповiдi. Просто я акцентую iнтерес до соцiальних проблем, якi присутнi в Українi. У нас часто сприймають сам факт наркоманiї як пропаганду наркоманiї. Українське письменницьке середовище залишається патрiархальним та дрiмучим. Пласти реальностi залишаються недоторканими. Людинi, яка частiше стикається з проявами побутового алкоголiзму, нiж нацiональної свiдомостi, цiкавiше читати саме про алкоголiзм. Я живу серед своїх спiвгромадян, менi цiкаво працювати над суспiльними процесами, якi вiдбуваються навколо. Одна з найбiльших проблем в українськiй лiтературi -- незнання реальностi, цього "м'яса", яке навколо.

"Контекст": Як вiдпочиваєте вiд лiтературної роботи?

Сергій Жадан: Оскiльки не вважаю це роботою, то й не вiдпочиваю. 

"Контекст": У вас є син, ви б хотiли, щоб вiн теж став письменником?

Сергій Жадан: Йому 13 рокiв, i вiн уже щось вигадує, римує, пише. Зрештою, якщо вiн захоче, то я не буду проти.

Коментувати...

Петро ЯЦЕНКО
20.02.2009

Читайте також у рубриці: