Тореадор з Києва

Нестайко: "Я й досi пишу"
Найвiдомiший дитячий письменник України дав iнтерв'ю "Контексту" напередоднi свого 79-рiччя

Всеволод Нестайко та видавець Іван Малкович. Фото з сайту Віктора Ющенка.

Всеволод Нестайко та видавець Іван Малкович. Фото з сайту Віктора Ющенка.

Всеволод Нестайко - улюбленець мiльйонiв дiтей "вiд двох до ста двох" рокiв. Його книги, зокрема, "Незнайомка з країни сонячних Зайчикiв", "Незвичайнi пригоди в лiсовiй школi", "Тореадори из Васюкiвки" стали популярними не лише в Українi, а й далеко за її
межами. Лише "Тореадори" витримали в Нiмеччинi вiсiм видань!.. Тридцятого сiчня Всеволоду Нестайку виповнилося 79, але незважаючи на вiк та прогресуючу хворобу очей, письменник продовжує працювати.

Напередоднi дня народження  "Контекст" зателефонував додому вiдомому письменниковi.

"Контекст": Всеволоде Зиновiйовичу, у чому ви вбачаєте секрет успiху ваших творiв? 
 
Всеволод Нестайко:  А ніякого секрету в мене нема! Пишу - та й усе. У мене немає нiяких особливих установок. Iснує свiтова класика, прекрасна лiтература. Я належу тих лiтераторiв, хто не захоплюється лайкою в своїх творах, я "старорежимник". Для мене взiрцями завше були Леся Українка, Тарас Шевченко, Коцюбинський Михайло. Також люблю Чехова - це мiй улюблений письменник. Моя мати викладала росiйську лiтературу ще з 1913 року. Тодi в Українi у школах викладали росiйською. Мати прочитала менi "Ваньку Жукова" Чехова, i менi дуже сподобалося. Мiй батько був галичанином, сiчовим стрiльцем. Його заарештували в у 1933 роцi, вiн загинув. 

Ми з мамою переїхали з Житомирщини до Києва. Тож я рiс безбатченком. Однак, до початку другої свiтової вiйни, першi чотири класи у 141 київськiй школi я навчався мовою свого тата -- українською. Мати вiддала, щоб я знав мову тата.

До речi, там мене навчала моя перша улюблена вчителька -- Лiна Митрофанiвна. Я дуже вдячний їй за тепло i турботу. Я ввiв її до своїх творiв "П'ятiрка з хвостиком" та "Одиниця з обманом", не змiнивши iменi та по-батьковi.

"Контекст": Пам'ятаєте день, коли вирiшили стати письменником?..

Всеволод Нестайко:  Сонечко, я був переконаний, що стану письменником, ще у дитинствi, коли у 8 рокiв написав перше оповiдання. Воно було написане росiйською мовою - пiд впливом мами. Пригадую, що там iшлося про про мисливця з волохатими ногами. От як фраза запам'яталася! Це було наївне оповiдання, звичайно, але вже у 1956 роцi, коли я мав 26 рокiв, у мене вийшла перша книжка оповiдань. А у 1958 мене прийняли до Спiлки письменникiв.

Тож цього року буде рiвно 50 рокiв, вiдколи я у Спiлцi. I ще буде цього року одна цiкава дата. У 1973 роцi вперше видана найвiдомiша моя трилогiя "Тореадори з Васюкiвки" - 35 рокiв тому.

Перша повiсть трилогiї - "Пригоди Робiнзона Кукурузо" - вийшла у 1964 роцi, а найпершим "поштовхом" до створення книги було оповiдання, яке я надрукував у книзi "Космо-Натка" у 1963 роцi. Воно називалося "Пригода в кукурудзi", "Тореадори з Васюкiвки". За цим оповiданням харкiвська телестудiя зняла телефiльм. Вiн одержав гран-прi в Мюнхенi. А в 1969 роцi - першу премiю в Австралiї.

"Контекст": Випадок про двох хлопчакiв, якi заблукали в кукурудзяних ланах, -- це особистий досвiд?

Всеволод Нестайко:  Справа в тому, що iлюстратор моєї першої книжки Василь Євдокименко жив в Острi. Я пiд час пiдготовки видання часто їздив до нього, i вiн розказав менi випадок, як у селi пiд Остром дiти заблукали в кукурудзi i вийшли звiдтам тiльки тодi, коли в селi заговорило радiо. Ця iсторiя й лягла в основу оповiдання, яке я присвятив Євдокименку. Потiм я вирiшив написати продовження пригод Яви та Павлушi. Так з'явилися друга частина - "Незнайомець з 13-ї квартири"  та третя - "Таємниця трьох невiдомих". Успiх цiєї книги я пояснюю пригодами й гумором. 

"Контекст": Зiзнайтеся, ви довго працювали над кожним жартом чи це виходило у вас легко й спонтанно?

Всеволод Нестайко:  Я успадк ував гумор вiд предкiв моєї мами, якi носили прiзвище Довганюки. Вони були селянами. Мiй прапрадiд був крiпаком у Тадея Рильського - батька вiдомого поета Максима Рильського. Я Максиму Тадейовичу про це нiколи не говорив, бо йому, мабуть, було би не
приємно. Довганюки були носiями українського народного селянського гумору. Мiй дiд, Iван Семенович, вибився в управителi i будував будинки в Проскуровi, де досi стоїть будинок, де жила наша родина.

"Контекст": Знаю, що побутовi умови у вас в молодостi були не найкращi, де ви писали свої книжки?

Всеволод Нестайко:  Справдi, ми з дружиною жили в комуналцi у моєї мами. Я тодi працював у видавництвi "Молодь" i залишався пiсля роботи, писав вечорами, бо умов удома справдi не було.

"Контекст": А як заробляли, коли стали вже вiдомим письменником?

Всеволод Нестайко:  Тодi вже було непогано. Щоправда, ми з дружиною завжди мали борги, бо мiж гонорарами на книжки треба було якось жити, але я завжди вiддавав борги. Подавав свої оповiдання на радiо, до журналiв - i всюди "щипав" якусь копiйку. Ми не бiдували. А коли в 1960 
одержали спiлчанську квартиру на бульварi Лихачова 8б, життя налагодилося. У тому будинку жило багато письменникiв - i я бiля них. (Смiється).

"Контекст": Були, мабуть, i заздрiсники?

Всеволод Нестайко:  Не хочу говорити про "вiрних друзiв", але доноси на мене писали до КДБ, до ЦК партiї. Не хочу про це згадувать. Дехто з цих людей досi є, i я їх простив, Бог з ними, нiякої шкоди їхня
дiяльнiсть менi не завдала. Щоправда, була рецензiя в "Лiтературнiй Українi" на "Робiнзона Кукурузо". Називалася "Робiнзон з онучею". Рiч у тому, що дiд Варрава з цього твору мав
рiдкiсну ваду: не мiг заплющити тiльки одне око - в нього обидва ока заплющувалися одночасно, тож коли вiн стрiляв з рушницi, то зав'язував одне око онучею. От критики вчепилися до цього i розкритикували мене добряче. А я потiм питав у лiкарiв - справдi, така хвороба iснує.

Гадаю, що ця рецензiя - то була помста деяких письменникiв, з якими я їздив на полювання, а потiм вивiв їх у творi. Вони вгадали, i дехто образився, а я без задньої думки це зробив. (Зiтхає).

Помстилися, що там казать. Але шкоди це не завдало, а збiльшило мою популярнiсть. За мене заступилися в пресi i Платон Воронько, i Наталiя Забiла... Бо крiм "любих друзiв" були ще й справжнi друзi.

"Контекст": Виходить, ви полюбляли полювати?..

Всеволод Нестайко:  Справа в тому, що я їздив на полювання спершу успiшно, привозив зайцiв, качок, дружина готувала це все. А потiм сталося таке, що я вистрiлив у качку, i вона впала до моїх нiг ще живою, а є мисливський закон, що треба добивать дичину, якщо вона поранена, щоб не мучилася. I очi качечки на мене так дивилися, що пiсля цього випадку я поламав рушницю: вирiшив, що годi полювать.

"Контекст": У ваших книгах легко простежити жагу до подорожей, пригод. Ви, певне, багато подорожували.

Всеволод Нестайко:  У дитинствi я хотiв бути капiтаном далекого плавання, поступати в "мореходку", а потiм виявилося, що я дальтонiк, не розрiзняю зеленого й червоного кольорiв. Це ж завадило менi й стати художником. Я навiть подавав документи до художнього iнституту, але довелося перейти в унiверситет на фiлологiю. Рiч в тому, що я дуже любив Джека Лондона, i вважав, що капiтанство дасть менi матерiал для творчостi.

Але попоїздив таки багатенько: об'їздив весь Союз, був у Середнiй Азiї, Прибалтицi, Угорщинi, Нiмеччинi, Словаччинi. На жаль, зараз я погано бачу, тож навiть коли пишу, то дружина це
розбирає i вiддає набирати на комп'ютерi. Читати писати не можу.

"Контекст": Дружина набагато молодша вiд вас?

Всеволод Нестайко:  На один рiк. Ми вже вiдгуляли золоте весiлля, i 55 рокiв разом вiдгуляли. Я нiколи дружину не кидав, я однолюб.


"Контекст": Ваше амплуа дитячого письменника не заважало вам писати твори "для дорослих"?

Всеволод Нестайко:  Я писав i дорослi п'єси, але я себе вважаю дитячим письменником, бо так уже склалося життя, дитинство було не дуже веселе. Ми з мамою лишилися на окупованiй територiї в Києвi. Що казати. От, маючи почуття гумору, менi захотiлося повернутися в дитинство, досмiятися, пригоди рiзнi вiдчути дитячi. I дружину i дитячу лiтературу не зраджую. (Смiється). Але таки були в мене намагання прорватися в дорослу драматургiю. Була в мене досить популярна п'єса - комедiя "Марсiанський жених".  Вийшла збiрка п'єс "Слiдство триває" - це детективний жанр.

"Контекст": Над чим працюєте нинi?

Всеволод Нестайко:  Ви знаєте, а я й драматург трошечки. Нещодавно була прем'єра моєї п'єси "Таємниця країни сонячних зайчикiв". Мої твори - казки та п'єси - вже давно iдуть в лялькових театрах. Це i "Солом'яний бичок та рок-група "Козачок", i "Таємниця рудого Жевжика"... Лисичка-сестричка i Вовк-панiбрат Вони iдуть у Донецьку, Києвi, Кiровоградi. 

Харкiвське видавництво видало книжку "Новорiчнi пригоди" - там вiршi рiзниз поетiв
Лiни Костенко i моя казка "Ковалi Щастя або Новорiчний детектив". Там цiла комедiя, це веселий детектив! Дiє там пес Бровко Барбосович. Але про те, що я пишу тепер, я говорити не
люблю, щоб не наврочити. Мою книгу також перевидає "Веселка" - "Казковi пригоди i таємницi". Там зiбранi i "Сонячнi зайчики", i "Незвичайнi пригоди в лiсовiй школi", за якi я одрежав премiю Лесi Українки. Харкiв видав книгу "Таємниця Вiтi Зайчика": ну, буде вже, а то забагато розказую: Щоб не заздрили, бо зараз сутужно з виданням дитячих книжок.

Коментувати...

Петро ЯЦЕНКО
02.02.2009

Читайте також у рубриці: