Єшкiлєв: "На мене нікому кричати вдома"

Опіум для народу

Єшкiлєв: "На мене нікому кричати вдома"
"Я певен, що вiн подумав: "Скотино! Ти вбив цю безневинну комаху! Ти вчинив грiх!"

"Митець не повинен розказувати, як йому складно працювати". Фото "Контексту".

Володимир Єшкiлєв вважає, що став вiдомим не завдяки своїм творам ("Я пишу не для масової аудиторiї!"), а через... критику, якiй пiддавали його раннi публiкацiї. Ведучи богемний спосiб життя, письменник полюбляє ювелiрнi прикраси, не цурається товариства жiнок та доброго вина, а також любить розповсюджуватися на тему таємних орденiв та духовних знань.

"Контекст": Я вам ведеться, Володимире Львовичу? Над чим працюєте?

Володимир Єшкілєв: Ведеться добре, Бога гнiвити не варто. Зараз працюю над новим романом, його робоча назва -- "Богиня й консультант". Цю книгу замовило менi одне з великих українських видавництв, в якому я вже друкував свої твори. Назву його якого я поки що не буду оприлюднювати. Пишу також авторськi колонки у кiлька перiодичних лiтературних видань. Цього року в мене уже вийшло три книги: роман "Втеча майстра Пiнзеля", збiрка малої прози "Iдеальна У" та перевидання нашого з Олегом Гуцуляком твору "Адепт". Також до
нового року планую видати свою есеїстику -- зараз веду перемовини з одним видавництвом. Тож працюю потихеньку. Шкода, що цього року не вдасться поїхати до Тибету: ми вже навiть придбали альпiнiстське спорядження для того, щоб сходити на священну гору Кайлас, яку ще називають троном бога Шиви, проте через заворушення у цьому районi китайська влада заборонила туди доступ. Оце єдина хмарка, яка закриває свiтлий небосхил мого
майбуття. (Смiється),

"Контекст": В одному з iнтерв'ю ви казали, що написання книги у вас забирає багато часу...

Володимир Єшкілєв: Так, я не Донцова, що може видавати на гора романи раз на три мiсяцi. В мене повиннi з'явитися сюжети, повинне вiдбутися накопичування сюжетних лiнiй: Одним словом, твiр повинен "визрiти" у головi. Я не вiдношу себе до категорiї "комерцiйних" письменникiв, здатних серiйно писати пiд замовлення видавництв. Не можу собi уявити, що хтось вимагатиме вiд мене, скажiмо, сто тисяч знакiв щомiсяця. Заробiтчанська лiтература -- не мiй спосiб життя в цьому свiтi. Мiй роман має бути цiкавим передовсiм для мене, тому масового виробництва не буде! Тим бiльше, що написання хорошої книги потребує поїздок екзотичними країнами, архiвних розвiдок i так далi. Правда, iншої точки зору -- про те, що письменницька праця аж така важка -- я не подiляю теж. Митець не повинен розказувати, як йому складно працювати. Насправдi писання - дуже приємний спосiб проживання часу. Якби це було не так, то я б не погодився це робити.

"Контекст": Ви вже двiчi згадали про поїздки та далекi мандри. Для письменника це важливо?

Володимир Єшкілєв: Подорожувати я справдi дуже люблю, роблю це часто i з задоволенням. Кожна поїздка -- це новi враження. Минулого року два тижнi був у Тибетi. Тамтешня мiстика й метафiзика -- це найглибшi переживання, якi жодним чином не можна собi уявити, коли читати
про це чи бачити по телевiзору. Зовсiм iнша рiч -- побувати в цих мiсцях, монастирях, подихати цим повiтрям. Туди хочеться повертатися знову й знову. Вiдчуваєш близькiсть до неба до богiв, свою вiдповiдальнiсть перед цим свiтом -- i це цiлком серйозно, я не жартую!

"Контекст": Якiсь цiкавi випадки пiд час подорожей були?

Володимир Єшкілєв: Скiльки завгодно! Наприклад, коли ми були в Iндiї, подорожували на джипi до мiста Джайпур, то я задрiмав. Коли прокинувся -- побачив на собi комара i, не довго думаючи, приплеснув його. Водiй-iндiєць подивився на мене iз непiдробним осудом. Я певен, що вiн подумав: "Скотино! Ти вбив цю безневинну комаху! Ти вчинив грiх!" I що ви думаєте? За якихось 15 хвилин наша машина наїхала на якийсь великий шуруп i пробила колесо! Я
уже знав, що це вiдплата за ту убиту живу iстоту! Це трапилося в суботу, коли, за вiруваннями iндуїстiв, бог вiдплати Шалi опускається на землю, щоб пильнiше спостерiгати за вчинками людей та карати їх за грiхи. Що ж, водiй був дуже злий, а я, щоб хоч якось спокутувати свою провину, мусив оплатити ремонт покришки.

Подiбна ситуацiя сталася зi мною у мiстi Лех, що є адмiнiстративним центром Захiдного Тибету. Я дозволив собi матюкнутися поруч з одним iз храмiв -- i буквально за п'ять секунд пiсля цього якась комаха, подiбна на крилату мураху ужалила мене в губу, пiсля чого моє обличчя розпухло, мов гарбуз! От i не вiр у твердження про провину та покару. У цих мiсцях будь-який лихий вчинок вертається назад негайно! Це в нас простiр настiльки засмiчений злом, що для того, аби дiйшла "черга" вiдплати, потрiбен якийсь час. Там люди менше грiшать, тож покара надходить практично негайно! I не лише за вчинки: Тож тепер я й не думаю шукати собi якихось виправдань: мовляв, це була випадковiсть.

"Контекст": Свої першi твори ви писали росiйською, чому?

Володимир Єшкілєв: Я й не лише писав, а й зараз пишу росiйською, бо є росiянином за нацiональнiстю, i добре володiю цiєю мовою. Не так давно, наприклад, написав оповiдання "Девушки царства У" для росiйського збiрника прози. Та цей твiр уже переклали українською -- я бачив в Iнтернетi. Можливо, для захiдноукраїнської молодi, яка зараз не знає росiйської, моя лiтературна "двомовнiсть" виявиться дивною. Та я народився за часiв Союзу, тож сприймав таке явище цiлком природно. Думаю навiть написати один великий твiр спецiально для
росiйськомовного лiтературного простору.

"Контекст": Як ви оцiнюєте критику, яка лунає щодо ваших творiв?

Володимир Єшкілєв: В Українi, на жаль, немає професiйної незалежної критики. У нас уся критика сконцентрована у певних лiтературних угрупованнях, або ж тусовках. Вони завзято критикують представникiв iнших лiтугруповань, а "своїм" вилизують дупу так, щоб блищала, мов дзеркало! Менi бридко опускатися до таких речей.

"Контекст": Як ставляться до вашої творчостi близькi люди?

Володимир Єшкілєв: Моя дiвчина iз захватом читає, а iнших близьких людей -- якихось суворих бабусь, дiдусiв або цьоць, якi б iз обуренням телефонували пiсля кожної виданої книжки та кричали: "Як ти мiг!" -- нема. I я справдi про це шкодую.