Гра в класиків

Шевчук: "Я - модерніст"
...+ 5 принципiв справжньої прози

Живий класик досi друкує на машинцi i не любить, коли його називають "класиком". "Я модернiст, - каже пан Валерiй, - i належу до шiстдесятникiв. Класики - це зовсiм iнша епоха". Усi спроби дiзнатися про особисте життя одного з найвiдомiших, проте, найбiльш загадкового українського письменника розбиваються до стiни: "Цього не можу сказати, бо це секрет, це моє особисте". Тож на безневинне, здавалося б, запитання: "Скiльки книжок у Вашiй бiблiотецi?" Валерiй Шевчук не погодився вiдповiсти, але, посмiхаючись, вiдповiв на iнше: "А де ж Ви стрiчку для друкарської машинки берете? Невже її ще десь продають?.." - "У культтоварах". Тож наша подальша розмова зачiпала творчiсть: цiлком достатньо, аби бути цiкавою

"Контекст": Пане Валерiю, чи незалежнiсть дала щось українськiй лiтературi? Чи виправдав себе ваш перехiд з фiлософсько-iсторичної тематики до еротичної у таких творах як "Горбата Зойка", "Жiнка-змiя"?..

Валерiй Шевчук: Рiч у тiм, що української незалежностi поки що нема. Постала держава пiд назвою Україна, взяла собi нацiональнi атрибути - це так, але, на жаль, вона не стала українською, а скорiше малоросiйською. Вiдповiдно, українська лiтература умов для вiльного свого розвитку не дiстала, навiть опинилась у досить скрутному становищi: в Україну було вiдкрито дверi для потужної росiйської культурної експансiї, видавництва ж нашi поставлено на межу виживання, вiдповiдно, зникли чи майже зникли авторськi гонорари: книга стала до смiшного малотиражна, дорога й без можливостi розповсюдження по нацiональному просторi. Преса, радiо, телебачення стали переважно росiйськi - отакий вiн є наш український формат. Побiч iз цим вiдновилося на новому рiвнi антиукраїнське явище малорусизму - це вже полiтично - гостро вороже до несучої нацiї в державi, зрештою, й поняття української нацiї почало витiснятися зi вжитку, замiнившись сурогатом поняття так званого "радянського народу", тiльки з новою назвою: антиукраїнство стало нахабне, войовниче навiть проникаючи в коло тих, що звуть себе українцями, огиджуються й обпльовуються безборонно нацiональнi свiточi та святощi. Вандали руйнують українськi пам'ятники й пам'ятки i також дiстаючи досить слабкий опiр. Вiдтак, почалися деформацiйнi явища в українськiй лiтературi.

Щодо еротизму, що з'явився в моїх творах, то це, вiдверто кажучи, була моя наївна спроба показати лiтературнiй молодi, як можна писати на цi теми, не виходячи поза межi справжнього, не сурогатного мистецтва. Цього досягти не вдалося, i я припинив такi спроби, вживаючи еротизм хiба на частковому рiвнi як компонент життя. Не лише фiлософсько-iсторичнi твори писав i пишу, але й з сучасною тематикою. Загалом моя позицiя: серйозна, висока лiтература.

"Контекст": Вас звинувачували в тому, що ви недолюблюєте людей, що ви мiзантроп. Ви, натомiсть, казали, що схильнi до спостережень за людьми. Чи вiдкрили в людях щось нове для себе?..

Валерiй Шевчук: Мiзантропiзму в моїх творах нiколи не було й не буде, бо за своїми переконаннями я гуманiст. Але я був i лишаюся заперечувачем лакувальницької лiтератури, присолодженого псевдомистецтва. Мистецтво справжнє, чесне - вiдверте, без оглядок на кон'юнктуру. Переконався, що в людинi нiчого нового вiдкрити не можна, бо людина психологiчно незмiнна в часi i живе при висотi своїй та ницостi. Однак пiзнавати її можна й треба так само безконечно, як i Бога; зрештою, це поєднане явище. Людина, звiсно, не Бог, але Бог живе в людинi i його частка в нiй завжди присутня, як казав Г. Сковорода; зрештою, вiн живе в усьому живому, при цьому ця частка не зовнiшня, тлiнна, а безсмертна, вiчна. Оце i є процес мого естетичного пiзнання.

"Контекст": Сучаснi українськi письменники, зокрема, Юрiй Андрухович, Андрiй Курков, Оксана Забужко багато подорожують. Набираються вражень у мандрах. На вашу думку попоїздити свiтом необхiдно для творчої особистостi?

Валерiй Шевчук: На мою думку письменники є кiлькох типiв: журналiстського, якi й справдi хапають враження в поїздках, i тi, що, як писав Євген Плужник, бачать всесвiт з кiмнати. Богдан-Iгор Антонич говорив, що письменник, якщо вiн справжнiй, створює власний автентичний мистецький свiт. Вiдповiдно є письменники - творцi власної естетичної мiкрогалактики, i є письменники-iмiтатори, котрi iмiтують вже готовi мистецькi зразки. Тих, що створюють мiкрогалактики (естетичнi, звичайно), мало, але вони ближчi до абсолюту. Журналiстичного ж типу письменники, як правило - iмiтатори, хоч не обов'язково журналiстичний письменник - поганий. Для прикладу вiзьмемо Е. Гемiнгвея - це типовий журналiстичний письменник, який досяг високого рiвня. Але великим я його б не назвав, зате назвав би його антипода - В. Фолкнера, який створив свою естетичну мiкрогалактику - цей останнiй тип менi непомiрно ближчий, як i позицiя: бачити всесвiт з кiмнати. Тi ж, хто, кажучи образно, хапають вiтер у полi, шукають здебiльшого у свiтi успiху, тi ж, що творять власний свiт, - результату творчостi. Я шукаю результату, не успiху, а чи його знайшов - не менi судити, а тим, до кого мої твори посилаються i для кого вони доступнi - читача, якого називаю своїм братом безназванним: його люблю й для нього працюю.

"Контекст": Вiдомо, що ви прихильник "вiдлежування" творiв. Тобто, не вiдразу вiддаєте їх видавцям пiсля написання. Нинi маєте якiсь твори, що ще вiдлежуються, "набирають смаку"?..

Валерiй Шевчук: Так, я прихильник вiдлежування творiв, а коли я прихильник цього, то, вiдповiдно, такi твори в мене є. Рiзнi причини до цього спонукають: неможливiсть надрукувати, внутрiшня незадоволенiсть iз того, як вони написанi, критичне до себе ставлення й обережнiсть у самооцiнцi; зрештою, й те, про що вже казав - серйозне ставлення до своєї працi й лiтератури. Загалом, це постiйний процес у моїй творчостi. Коли ж доводиться друкувати твiр, як то кажуть, з ходу, побоююсь, що чиню це невчасно i матиму провал. Але всяке трапляється: є i провали, є i внутрiшнє задоволення.

"Контекст": Чи вiдповiдає творчiсть кращих сучасних письменникiв України вашим уявленням про добру прозу?

Валерiй Шевчук: Здебiльшого, нi, але часом вiдповiдає. Але лiтература - не спорт, де є переможцi й переможенi, кращi й гiршi, першi й останнi, чи так собi. Повторюю: письменники є справжнi й iмiтованi, хоча їхнi таланти можуть бути бiльшi й меншi, але навiть письменник iз меншим талантом, але при достатнiй культурi, може стати справжнiм. Мої ж принципи високої прози такi, є їх п'ять:

  1. Досконало витворений сюжет (iсторiя, структура, конструкцiя)
  2. Яскравi й живi й безподiбнi людськi характери.
  3. Висока пластичнiсть (створення так званої "матерiї прози", вiдчуття простору, часу, повiтря, барв, настроїв, свiтла й темряви, пiр року, погоди й негоди й т. д.)
  4. Вироблена iндивiдуальна на нагально-лiтературному тлi мова, яку бачу основним творчим iнструментом письменника (Слово - як Бог, образно кажучи).
  5. Iнтелектуальний стрижень, який об'єднує твiр у мистецьку цiльнiсть i є його, знову перевiвши на образний ряд, цементом.

"Контекст": Ходять чутки, що бiблiотека у Вас величезна. А чи Ви уявляєте себе без книг узагалi?..

Валерiй Шевчук: Того, що творить книги й живе без них, можна було б уподобити до кравця, кий шиє iншим одежу, а ходить голий. Вiдповiдно для письменника книги iнших майстрiв, не власнi, - частка його єства, його одежа й духовне та розумове наповнення - духовний, сказати б, хлiб. Той, що творить книги й живе без них, - хапач вiтру в полi, кон'юнктурник. Книга - це духовна їжа людини, без неї вона не може стати анi розумною, анi культурною, анi виробити й здобути належний естетичний рiвень. Книга - це продовження людини в часi, просторi, хоч є книги будiвники в дусi, а є такi, що той дух умалюють. Є книги - дiямант, а є гнiй i смiття. Але за стародавнiм уявленням, i гнiй часом створює дiяманти, або ж вони можуть бути похованi в смiттi. Тодi, знайденi, вони повертаються в свiт i здобувають собi вартiсть, тобто входять у стосунок з людиною. Через це ставлюся до книг, як до духовних iстот: однi з них високi, iншi малi чи так собi, однi несуть розум, iншi глупоту, хоч часом цi поняття мiсцями мiняються. Однi оглуплюють людину, а iншi омудрують. Вони - Новий Бог для людини, але того Бога треба ще визначити, пiзнати, зрозумiти, а вiдтак полюбити.

Коментувати...

Петро ЯЦЕНКО
08.01.2009

Читайте також у рубриці: